Дорошенко
Петро Дорофійович
— Дорошенко Петр Дорофеевич — (1627—9/19.11.1698)
- державний, політичний і військовий діяч,
полководець, дипломат, гетьман
Правобережної України (1665—1676 рр.).
Походив
із старовинного чигиринського козацького
роду, внук гетьмана Михайла Дорошенка.
Здобув добру освіту, володів кількома
іноземними мовами. З початком Визвольної
війни служив у війську Б. Хмельницького —
спочатку рядовим козаком, потім писарем
Чигиринського полку. Політичну діяльність
розпочав як посол Б. Хмельницького до
короля Швеції Карла Х Густава в 1657 р. Того ж
року був призначений полковником
прилуцьким. Підтримував І. Виговського,
брав участь у придушенні повстання М.
Пушкаря й Я. Барабаша. За гетьманування Ю.
Хмельницького - полковник чигиринський,
учасник підписання Слободищенського
трактату 1660 р. За гетьмана П. Тетері служив
генеральним осавулом, брав участь у поході
Яна Казимира на Лівобережну Україну. В 1665 р.
посів уряд черкаського полковника і того ж
року обраний гетьманом Правобережної
України. Провів ряд важливих реформ
внутрішнього державного життя, зокрема,
створив постійне наймане військо сердюків,
встановив нову митну лінію і почав
карбувати власну монету. Одночасно
розгорнув активну зовнішньополітичну
діяльність. Після укладення урядами Москви
і Польщі Андрусівської угоди повів
боротьбу за відновлення незалежної
соборної України, спираючись на татар і
турків. Змусивши польського короля визнати
автономію Правобережної України, в 1668 р.
здійснив похід на Лівобережжя, де був
проголошений гетьманом обох берегів Дніпра.
Після повернення на Правобережжя проти П.
Дорошенка виступили наставлений Москвою
лівобережним гетьманом Д. Многогрішний і
запорожець П. Суховій, а пізніше польський
агент М. Ханенко. Опинившись у скрутній
ситуації, П. Дорошенко уклав у 1669 р. угоду з
турецьким султаном про перехід України під
владу Порти. Перемігши з турецькою
допомогою противників, втягнувся в
боротьбу з гетьманом Лівобережної України
І. Самойловичем, якого підтримувала Москва.
Після руйнівної війни 1674— 1676 рр. зрікся
гетьманства на користь І. Самойловича.
Поселений в Сосниці, незабаром був
вивезений до Росії, де перебував у
почесному засланні. Був воєводою у В'ятці
(1679—1682 рр.). Потім жив у подарованому царем
селі Ярополче під Москвою, де помер і
похований.
Білоусько
О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини.
Друга половина XVI
— друга половина XVIII століття.
Стор.
136
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
Глухівські статті 1669 р.
Руїна
Мазепа Іван Степанович
Суховій (Суховієнко) Петро
|