Походив з українського дрібношляхетського роду гербу «Абданк». Батько перебував на службі у коронного гетьмана С. Жулкевського і загинув разом із ним у битві з турецько-татарським військом під Цецорою (1620 р.). Мати згодом вийшла заміж за білоруського шляхтича Василя Ставицького. Під час революції він служив у королівському війську в Білорусії. Брат (по матері) Григорій був козацьким полковником.

Місце народження Богдана точно не відоме. Називають Черкаси, Жовкву, Суботів, Чигирин. Освіту здобув у єзуїтському колегіумі у Львові, діставши ґрунтовні знання з історії, географії, юриспруденції. Крім української, володів латинською, польською, російською, турецькою, татарською, французькою мовами. З юних літ був обізнаний з військовою справою. Закінчивши шкільну науку, Б. Хмельницький служив у реєстровому війську. В нещасливій Цецорській битві потрапив у турецький полон і два роки перебував у Константинополі. Викуплений матір'ю, повернувся в Україну. Період його життя з 1622 до 1637 рр. не має документального підтвердження. Вірогідно, він служив у Чигиринському полку, був учасником козацьких військових походів. Приблизно у 1625 р. одружився з переяславською козачкою Ганною Сомківною, яка стала матір'ю всіх його дітей. Тоді ж поселився на родовому хуторі Суботів поблизу Чигирина. В 1637 р. брав участь у протипольській війні П. Бута (Павлюка) і як військовий писар підписав капітуляцію під Боровицею. Після «Ординації» 1638 р. Б. Хмельницький втратив писарський уряд, який був скасований, і став одним із сотників Чигиринського полку. В 1645 р. разом із козацьким загоном перебував на військовій службі у французького уряду, можливо, брав участь в облозі Дюнкерка. У квітні 1646 р. у складі козацької делегації вів переговори з королем Владиславом IV щодо майбутньої війни з Туреччиною. Під час цих акцій зав'язав військові й політичні знайомства та контакти з вищими українськими та закордонними колами. В 1647 р. у нього визрів намір підготувати нове повстання проти Польщі.

У II пол. 1640-х рр. Б. Хмельницький увійшов у конфлікт з коронним гетьманом Станіславом Конєцпольським та його сином, коронним хорунжим Олександром. З намови останнього весною 1647 р. чигиринський підстароста Д. Чаплинський вчинив ґвалтовний наїзд на Суботів, зруйнувавши економію й пограбувавши майно. Посеред цих подій померла дружина Б. Хмельницького, а сам він невдовзі був заарештований й засуджений до страти. Врятувавшись від смерті за допомогою свого кума, чигиринського полковника С. Кричевського, Б. Хмельницький наприкінці грудня 1647 р. з невеликим загоном козаків подався на Запорожжя, де незабаром був обраний гетьманом. Заручившись підтримкою Туреччини й Криму, весною 1648 р. він виступив з Січі на Вкраїну.

Перемоги над польським військом у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями запалили всенародне повстання, у вогні якого почалося творення козацько-гетьманської держави. Цій меті Б. Хмельницький присвятив решту свого життя. Як фундатор, будівничий, оборонець і господар Української держави виявив себе видатним полководцем, талановитим дипломатом, першорядним державним діячем. Створив 300-тисячне українське військо, з яким одержав видатні перемоги над кращими мілітарними потугами в тодішній Європі, не програвши жодної з 12 великих битв, у яких брав особисту участь. Одну за одною створив 3 антипольські коаліції, з якими завдав Польщі нищівних ударів, забезпечивши існування козацької держави. Організував верховну владу Війська Запорозького, об'єднавши під владою гетьмана всі стани українського суспільства. Створив державний аппарат і виховав цілу провідну верству Гетьманщини.

Після передчасної смерті дружини взяв другий шлюб із колишньою жінкою свого ворога Д. Чаплинського — Мотроною (Оленою). За участь у змові проти гетьмана і подружню зраду вона була страчена у 1651 р. Того ж року Богдан одружився з козачкою з Корсуня Ганною Золотаренківною, вдовою полковника Пилипця. Надовго переживши гетьмана, вона в 1671 р. стала черницею Києво-Печерського монастиря.

Б. Хмельницький мав двох синів і чотирьох доньок. Старший син Тимофій (Тиміш; 1632—1653) був одружений (1652 р.) з донькою молдавського господаря В. Лупула Розандою (Роксандою). Гетьман вважав його своїм спадкоємцем, але Тиміш молодим загинув під час облоги Сучави. Він залишив двох дітей (близнят), доля яких невідома. Молодший син Юрій (Юрась; 1641-1685) у 1657 р. ще за життя батька був обраний гетьманом-наступником, але не втримав булаву. Згодом ще двічі був гетьманом. Розстріляний турками. Донька Катерина (Олена) була одружена з Данилом Виговським, а після його смерті в московському полоні стала дружиною (другою) П. Тетері. Донька Степанида (Степанія) була дружиною І. Нечая, який загинув у московському засланні. Після цього стала черницею в одному з київських монастирів. Імена двох інших доньок лишилися невідомими. Одна з них була за корсунським сотником Глизьким (Улезьком), котрий загинув у війні з Польщею в 1665 р.; друга вийшла у 1654 р. за новгород-сіверського козака Л. Мовчана. Рід Хмельницьких згас у кінці XVII ст.

Гетьман був невибагливою і скромною людиною в повсякденному житті й побуті. Будучи володарем країни, не привласнив собі жодного маєтку, жив у родинних садибах у Чигирині та Суботові. Б. Хмельницький був людиною міцного здоров'я, але останні роки часто хворів. Упокоївся в Чигирині, похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Могила не збереглася. Б. Хмельницькому присвячені народні думи, пісні, перекази, твори літератури і мистецтва. На його честь споруджено пам'ятники, названо міста і вулиці, встановлено нагороди. 

У Полтаві Богдан Хмельницький побував 13 липня 1650 р. У цей день він відправив 3-тисячний загін козаків на чолі з генеральним осавулом Д. Лисівцем і сином Тимошем у похід на черкесів, як того вимагав кримський хан.

Білоусько О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини.
Друга половина XVI — друга половина XVIII століття. Стор. 84-85

Портрет - http://wishnewez.org/html/prroda2p3.html

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 Полтава. Історична довідка

 Полтава. Погляд єврейства

 Хмельницького Богдана вулиця

 Березневі статті 1654 р.

 Бутурлін Василь Васильович

 Вишневецький Ієремія

 Гаркуша Филон

 Дорошенко Петро Дорофійович

 Пушкаря і Барабаша заколот 1657-1658 рр.

 Руїна

 Сербин Іван Юрійович

 Многогрішний Дем'ян Гнатович

 Олексій Михайлович

 Потоцький Миколай

 Потоцький Станіслав Ревера

 Розумовський Кирило Григорович

 Сомко Яким Семенович

 Самокиш Микола Семенович

 Чурай Марія Гордіївна

 Ян II Казимир