Іван Петрович Котляревський
|
|
Меню: Особистості - К;
Імена на карті;
Письменники; Масони;
Навчалися у Полтаві; |
|
Котляревський Іван Петрович (1769—1838) — український письменник. Народився у Полтаві в сім'ї дрібнопомісного дворянина. Його дід був дияконом Успенського собору, батько — канцеляристом городового магістрату, мати родом з сім'ї козака Решетилівської сотні. Початкову освіту здобув у місцевого дяка. У 1780—1789 рр. навчався в Полтавській слов'янській семінарії, але не закінчив. У 1789 р. вступає на службу до Новоросійської канцелярії у Полтаві. Працював у дворянській опіці. З 1793 р. вчителював у с. Коврай (тепер Черкаської обл.) в поміщицькій родині. У 1796 р. вступив на військову службу у Сіверський карабінерний (потім драгунський) полк. До 1806 р. полк стояв на Полтавщині. Під час російсько-турецької війни відзначився при штурмі Ізмаїльської фортеці і Бендер. 23 січня 1808 в чині штабс-капітана вийшов у відставку. Їздив у Петербург з наміром знайти роботу. У травні повертається до Полтави. Тут у 1810 р. одержує посаду наглядача Полтавського будинку виховання бідних дворянських дітей, заснованого у 1805 р. кн. О. Б. Куракіним. Містився спершу в будинку лікаря І. Тишевського поблизу Спаської церкви, потім у будинку Руденка на Петровській пл. (тепер Конституції), нарешті — в будинку Полтавського Малоросійського поштамту. В цьому закладі навчалися майбутній математик М. Остроградський і художник А. Мокрицький. У 1812 р. сформував у с. Горошиному 5-й кінний полк українського козацтва. У 1813 р. Котляревського відрядили з депешами в Дрезден. У 1813 і 1814 рр. двічі був у Петербурзі. У 1818—1821 рр. виконував обов'язки Головного директора Полтавського вільного театру. З 1818 р. брав участь у роботі масонської ложі «Любов до істини», очолюваної декабристом М. М. Новиковим (див. Декабристи на Полтавщині). У 1818 р. обраний членом Харківського Товариства аматорів красної словесності, у 1821 р. — почесним членом петербурзького Вільного товариства аматорів російської словесності. З 1827 р. — попечитель благодійного лікувального закладу. В травні 1835 р. вийшов у відставку. Помер 29 жовтня і похований у Полтаві (див. Котляревського І. П. могила). Літературну діяльність Котляревський почав близько 1794 р. переробкою «Епеїди» Вергілія. Перші три частини було надруковано у 1798 р. в Петербурзі. З доповненнями виходила у 1808 і 1809 рр. (повний текст видано у 1842 р. у Харкові). У 1804 р. написав «Пісню князю Куракіну». У 1817 р. переклав з грецької оду «Сафо». У 1819 р. написав для Полтавського театру п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Котляревський бував у садибі Трощінських в Кибинцях (на кошти Д. П. Трощинського утримувалися пенсіонери з бідних дворян), садибі Кочубеїв у Диканьці, садибі Капністів в Обухівні. Поетові належала садиба на х. Тютюнники (тепер с. Кукобівка Реішетилівського р-ну). У Полтаві І. П. Котляревському встановлено пам'ятники (на вул.Котляревського і на території музею), відкрито музей, реставровано садибу. Його ім'ям названо вулицю. Полтавщина:
Енциклопедичний довідник Фото - http://www.persons.com.ua
Посилання на сторінку/ссылка на страницу: "Боян" - музично-хорове товариство Школа ім. І. П. Котляревського Народне ополчення у Вітчизняній війні 1812 р Полтавщина в медалях і значках Обласна клінічна лікарня ім. М. В. Скліфосовського Котляревському І. П. меморіальні дошки Малоросійського поштамту будинок Стеблін-Камінський Степан Павлович
Котляревський Іван Петрович (09.09(29.08).1769 — 29.10(10.11).1838) Понад 90 років тому вийшла в Києві славнозвісна тритомна антологія «Вік», що обійняла творчість українських поетів, починаючи від Івана Петровича Котляревського. Він перший і відкриває це унікальне видання. У короткій статті про нього сказано, що головний твір поета «Енеїда» «його ім’я зробила славним на віки». Тут, власне, повторено відомі слова Т. Г. Шевченка про безсмертя Котляревського «поки живуть люди, поки сонце з неба сяє». Наведемо ще одну цитату з статті в антології: «Заслуга Котляревського в історії українського письменства незмірно велика: він перший на Україні почав писати народною мовою і положив своїми писаннями початок нової художественної літератури української... Від писань першого поета українського віє живим духом народним, щирим спочуттям до народу та вболіванням над його тяжкою долею, — не диво ж, що їх і досі читають та виставляють в театрі». Останні слова звучать по-сучасному: твори Котляревського і читаються, і йдуть на сценах театрів. Лише кінець згаданої статті в антології «Вік» змушує задуматись: «...в Полтаві заходжуються ставити батькові українського письменства Котляревському пам’ятника». Тобто писалося це ще до 1903 року, коли того пам’ятника було відкрито. Як же швидко летить час! Вже Полтава відзначила 90-річчя пам’ятника І. П. Котляревському і 225-річчя від дня його народження. Пророцтво Шевченка збувається. Не тільки в Полтаві, а, мабуть, і в цілій Україні немає людини, яка б не знала того місця, де народився Іван Котляревський. Воно знаходиться на краю високої гори, що давно вже іменується Івановою. Колись на тій горі стояв білокам’яний Успенський собор, від якого залишилась у наш час лише дзвіниця. В 1845 році хату Котляревського на тлі собору змалював Тарас Шевченко. Його малюнок врахували майстри при відбудові садиби автора «Енеїди» в 1969 році, тобто в рік 200-ліття від народження поета. Будинок, в якому народився Котляревський, придбав його дід, диякон згадуваної соборної церкви, в 1751 році. У 1823 році поет перебудував його за своїм смаком, у ньому й дожив віку. З того будинку залишився сволок, на якому й тепер можна прочитати старовинне різьблення: «Создася дом сей во імя Отца и Сына и Святого Духа. Аминь. Року 1705, месяца августа 1». На цьому місці, за невеликим винятком, минуло все життя поета — людини небагатої, скромної і шанованої всіма полтавцями. Батько Івана Петровича Котляревського служив у городському магістраті, мати родом із сім’ї козака Решетилівської сотні. Після початкової освіти в дяка хлопця віддали на навчання в Полтавську слов’янську семінарію, де він провів близько 9 років (1780 — 89) і не закінчив. Вибувши з останнього класу, Котляревський служив спершу дрібним канцеляристом, потім — в 1793 — 96 роках — вчителював у поміщиків Золотоніського повіту, нарешті пішов до війська — рядовим Сіверського карабінерного полку. В армії він перебував понад 10 років. Під час війни Росії з Турцією (1806 — 08) брав участь у взятті фортець Бендери та Ізмаїл. 1807 року його нагороджено орденом Анни 3-го ступеня і переведено в Литву, в місто Ліда, де містився Псковський драгунський полк. У січні 1808 року Котляревський в чині штабс-капітана повернувся в рідне гніздо. В пошуках служби він певний час жив у Петербурзі, й лише в 1810 році отримав місце наглядача Полтавського будинку виховання дітей збіднілих дворян, на якому залишався до виходу на пенсію. З початком Вітчизняної війни 1812 року генерал-губернатор граф Лобанов-Ростовський доручив Іванові Петровичу сформувати 5-й козачий полк у містечку Горошин (тепер — Семенівського району Полтавської області). Після виконання цього доручення він їздив у службове відрядження в Дрезден і до Петербурга (1813). З царської милості, після зустрічі з Олександром І у 1818 році в Полтаві, одержав чин майора. Того ж року генерал-губернатор князь М. Г. Рєпнін поклав на Котляревського обов’язки Головного директора Полтавського театру, для якого той написав «Наталку Полтавку», а потім і водевіль «Москаль чарівник». Разом з ним у театрі працювали видатні актори М. Щепкін, Л. Млотковська та ін. У ці роки Котляревський брав участь у роботі масонської ложі «Любов до істини» та в «Біблійному товаристві» (1818 — 26). В масонській ложі, яку очолював просвітитель М. Новиков, мав роль промовця (вітії). У серпні 1821 року поета обрали почесним членом «Вільного товариства любителів російської словесності». 1827 року адміністрація призначає Котляревського попечителем (куратором) полтавського благодійного (богоугодного) закладу — на цій посаді той залишався теж до виходу в 1835 ро. а пенсію. З 1831 року Іван Петрович хворів, і в травні тридцять п’ятого склав з себе всі обов’язки. Після того він рідко виходив з дому на люди, хоча приймав у себе приїжджих дітераторів і мандрівників. Сила людей проводжала улюбленого поета і громадянина на вічний спокій. Це сталося дощового осіннього дня 12 листопада... Поетичний талант Івана Котляревського виявився рано. Вже в семінарії його називали «рифмачем». Вважається, що писати «Енеїду» він розпочав 1794 року. А в 1798 році поема була опублікована в Петербурзі. З доповненнями «Енеїда» виходила в 1808 і 1809 роках. У 20-х роках Котляревський завершив 5 і 6 частини поеми. Перше повне видання її з’явилося в Харкові 1842 року. П’єси Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» увійшли в класику української драматургії. На сцені Полтавського театру вони йдуть з 1819 року. Крім цих творів, Іван Котляревський написав «Пісню князю Куракіну» (1804) та переклав російською з грецької оду Сапфо «Щасливий той, хто біля тебе і по тобі зітхає..» (1817). В 1823 — 38 роках поет переклав з французької книгу Дюкена «Роздуми про душевний стан, з яким належить братися за читання і осмислення Святого євангелія від Луки» (рукопис знаходиться в музеї І. П. Котляревського в Полтаві). За свідченням біографа С. Стебліна-Камінського, поет перекладав українською також байки Лафонтена. 1903 року у Полтаві збудовано пам’ятник Котляревському. Літературно-меморіальний музей поета існує з 28 вересня 1952 року. В 1969 році відбудовано садибу письменника, на якій розміщено, хату, повітку, комору і криницю. Могила поета знаходиться на ліквідованому старому кладовищі по вул. Кобеляцькій (тепер — Фрунзе). Меморіальні дошки встановлено на колишньому будинку богоугодних закладів (тепер — обласна лікарня, вул. Шевченка, 23) та будинку сільськогосподарського інституту (головний корпус), поблизу якого містився за часів Котляревського театри Ім’я Івана Петровича Котляревського носять Полтавська обласна наукова бібліотека, Галицький культосвітній технікум, вулиці, школи.
|
