Меню: Особистості - С; Письменники; Освітяни; Навчалися у Полтаві; Народилися у Полтаві 
 Версія для друку   На головну

Степан Павлович Стеблін-Камінський (8.05(26.04).1814 — 29(17).12.1885) — перший біограф І. П. Котляревського, український громадський і культурно-освітній діяч.

Його батько П. С. Стеблін-Камінський (1782 — 1856) був найближчим другом автора «Енеїди», разом з Котляревським працював в установі громадського притулку, а після його смерті за власний кошт поставив на могилі поета перший пам’ятник.

1831 року Степан закінчив Полтавську гімназію, а в 1835 році склав іспит на звання вчителя і поїхав до Золотоніської повітової школи. В 1837 році його перевели до Полтавської гімназії на посаду вчителя російської словесності. Тут він працював разом із поетом і байкарем Левком Боровиковським, дружив із ним, допомагав у його творчій роботі. В 50-х роках він перебув психічну хворобу, а з 1860 року відновив педагогічну працю і присвятив їй іще чверть століття.

Перше друковане слово про І. П. Котляревського С. Стеблін-Камінський сказав у некролозі, вміщеному в «Полтавских губернских ведомостях» (1838). Наступного року в газеті «Северная пчела» з’явився його нарис «Біографія поета Котляревського», підписаний криптонімом С. С. К. Цей текст В. Ганка передрукував у Чехії. Свій нарис, в основу якого лягли спогади і частково документи, Степан Павлович публікував двічі — в 1849 та 1866 роках. Окремо ці матеріали виходили в Полтаві в 1869, 1871 та — найповніше — 1883 року під назвою «Спогади про Івана Котляревського: Із записок старожила».

Метод поєднання достовірних біографічних даних зі спогадами сучасників (автор використав розповіді своїх батьків та інших людей, які знали поета) дав автору можливість показати Котляревського не мертвою схемою, а живою людиною. Цінним було й те, що образ Котляревського подано ним на тлі тогочасної Полтави, яка характеризувалась «патріархальним побутом своїх громадян, що не соромилися говорити по-малоросійськи й разом з тим були досить освічені». «Котляревський, — писав біограф, — був у рідному місті «любимий, шанований всіма, відомий кожному». На честь Стебліна слід віднести його вміння яскраво намалювати постать поета — «улюбленця полтавського люду», «веселого оповідача», «шанованого за свою привітність, хлібосольство».

С. Стеблін-Камінський перший описав будинок, у якому звікував поет, розміщення кімнат, сволок з різьбленим написом, подав відомості про його бібліотеку. Все це стало в пригоді під час реставрації будинку і садиби Котляревського в 1969 році.

Мемуарні матеріали Стебліна і його нарис про І. П. Котляревського досі залишаються цінним джерелом для подальшого удосконалення життєпису письменника. Найавторитетніші літературознавці, які досліджували біографію Котляревського (П. Волинський, Є. Кирилюк, П. Хропко та ін.), не обминули цього джерела.

Протягом багатьох десятиліть Степан Стеблін-Камінський стояв на сторожі пам’яті «світлої особистості» поета, організовуючи ювілейні пошанування. Саме з його ініціативи було відзначено в Полтаві 100-річчя від народження поета. Він очолив збір пожертв на поновлення надмогильного пам’ятника, збудованого батьком, а на відкритті його сказав такі пророчі слова: «І через сто років ім’я Котляревського буде відоме нашим нащадкам, буде шановане ними, а добра пам’ять про нього... буде вічною пам’яттю».

До смерті Степан Павлович з побожністю оберігав усе, що стосувалося пам’яті І. П. Котляревського: книги, листи, ділові папери. 1883 року він передав їх В. Горленку для опублікування в журналі «Киевская старина». Залишив він ще й цінний «Щоденник», який повністю поки що не опублікований.

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви"

http://www.pollitra.pi.net.ua