Меню: Особистості - В; Особистості - Г; Імена на карті; Репресовані; Письменники 
Версія для друку   На головну

Остап Вишня (справжнє прізвище - Губенко Павло Михайлович) (1889-1956) - український письменник-сатирик і гуморист.

Народився на х. Чечва (тепер с. Грунь Сумської обл.) у селянській сім'ї. Закінчив у 1907 р. Київську військово-фельдшерську школу. Навчався з 1917 р. в Київському університеті (не закінчив). У 20-х роках письменник жив і працював у селах Луці Лохвицького р-ну і Мануйлівці (влітку 1925 р. написав усмішку «Ярмарок»). У 40-х роках бував у Полтаві на вшануванні пам'яті І. П. Котляревського, відвідував музеї, виступав на літературних вечорах. Про це є записи у щоденнику "Думи мої, думи мої...". Друкувався з 1919 р. У 1928 р. вийшло перше 4-томне видання «Усмішок». У 1934 р. безпідставно засуджений на 10 років. У жовтні 1943 р. Вишня був звільнений з табору в Ухті (реабілітований 1955). У 1944 р. опублікував у газеті «Радянська Україна» гуморески «Зенітка», «Пряма наводка" та ін. У повоєнний період видав книжки «Весна-красна» (1949), «Вишневі усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ війни не хоче» (1953), «Мисливські усмішки» (1954), «Великі ростіть» (1955) та ін. На честь Остапа Вишні названо вулицю у Полтаві.

Полтавщина: Енциклопедичний довідник
 (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 128

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 Чечвянський (Губенко) Василь Михайлович

Трофимов Кость Данилович

Губенко Павло Михайлович (літ. псевдоніми — Остап Вишня, Павло Грунський) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Зіньківського повіту на Полтавщині (нині с. Грунь Охтирського району, Сумської області) в селянській сім'ї. Початкову освіту здобув у Зіньківській двокласній школі. В 1907 р. закінчив Київську військово-фельдшерську школу, а в 1917 р. навчався в Київському університеті.

Спочатку працював фельдшером у 168-му Миргородському піхотному полку, що квартирував у Києві, потім — у залізничній лікарні, а в кінці 1917 р. перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР (Української Народної Республіки). В складі міністерства евакуювався в Кам'янець-Подільський. Там полишив медицину і став співробітничати в есерівській газеті «Народна воля», а потім у «Трудовій громаді».

На початку 1920 р. повернувся до Києва. Працював мовним редактором у видавництві «Книгоспілка». В жовтні 1920 р. був заарештований і позбавлений волі на 3 роки, але за клопотанням В. Блакитного його невдовзі звільнили з концтабору. Після цього він працював у газетах «Вісті ВУЦВК», «Селянська правда», журналі «Червоний перець», друкувався майже у всіх республіканських періодичних виданнях.

До жодної з політичних партій ніколи не належав. Був членом літературних груп «Пролітфронт» та «Літературний ярмарок», входив до складу президії Оргкомітету СПУ в 1932 р.

Окремими виданнями видрукувано понад 150 книжок гуморесок, фейлетонів, оповідань, сатиричних мініатюр. Серед них — «Діла небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне», «Реп'яшки» (1924), «Вишневі усмішки сільські», «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Ну й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930), «Усмішки» (т. 1—4, 1948) та ін. Після війни вийшли збірки «Самостійна дірка» (1945), «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Вишневі усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1952), «Великі ростіть» (1955), Твори в 2-х т. (1956), «Привіт, привіт» (1957), «Мисливські усмішки» (1958), Твори в 7-ми т. (1963—1964), Твори в 5-ти т. (1975).

Помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали, що звинувачували Губенка П. М. у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу збройним шляхом», і вважаючи, що перебування його на свободі небезпечне, 25 грудня 1933 р. ухвалила: «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства — утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ». Особисте розпорядження на арешт дав Голова ДПУ УРСР Балицький. Співробітник ДПУ Щеребов провів трус на квартирі Остапа Вишні в будинку «Слово» і заарештував письменника 25 грудня 1933 р.

На першому допиті, який вів оперуповноважений Бордон, 3 січня 1934 р. Остап Вишня «зізнався», що здійснював контрреволюційну роботу на літературному фронті. Пізніше дав свідчення, що брав участь в обговоренні питань, пов'язаних з організацією терористичних актів і «погодився» на вбивство Постишева.

У підсумку звинувачень слідство запропонувало судовій «трійці» «застосувати до нього найвищу міру соціального захисту — розстріл» за статтями 54-8 і 54-11 КК УРСР. Судова «трійка» 23 лютого 1934 р. ухвалила цей вирок. Проте на судовому засіданні 3 березня 1934 р. Колегія ОДПУ замінила розстріл десятьма роками ув'язнення у виправно-трудовому таборі, вважаючи початком відбування строку 7 грудня 1933 р.

Відбував покарання Остап Вишня в Ухті.

Особлива нарада при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР 25 вересня 1943 р. розглянула справу Остапа Вишні і прийняла таку ухвалу: «На зміну постанови Колегії ОДПУ від 3 березня 1933 р. Губенку П. М. знизити строк покарання до фактично відбутого і з-під варти звільнити». З ухвалою письменника ознайомили 7 жовтня 1943 р., а наступного дня випустили з концтабору.

За протестом прокурора Військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 р. скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 р. і справу припинив через відсутність складу злочину.

Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.

http://ukrlife.org/main/evshan/martyrolog.htm

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 Полтава. Історична довідка