Меню: Особистості - К; Письменники; Літературо- і мовознавці; Історики, краєзнавці; Поети 
 Версія для друку   На головну

Куліш Пантелеймон Олександрович (7.08(26.07).1819 — 2(14).02.1897), український письменник і вчений

Іван Франко, безперечно, мав рацію, коли, заглибившись у творчість Пантелеймона Олександровича Куліша, сказав: «Куліш — першорядна звізда в нашому письменстві». І прикро, що ця «звізда» в добу комуністичного режиму була наглухо закрита чорними хмарами наклепів і брехні. Тепер вона засяяла Новим блиском у незалежній Україні.

Пантелеймон Куліш належить до числа рідкісних явищ, коли в одній постаті сполучається історик і літератор, поет і прозаїк, драматург і мовознавець, перекладач, етнограф, критик. Все це дало Кулішеві право посісти визначне місце в історії української культури, помітно вплинувши на розвиток нової української літератури. Нелегко схарактеризувати бодай в загальних рисах всю його багатогранну діяльність, яка продовжувалась майже 60 років і помітно впливала на різні сторони громадянського і культурного життя України того часу. Вона складна й суперечлива і не позбавлена помилок. Але якщо розглядати її у світлі інтересів українського народу, то слід визнати, що Куліш служив йому вірою і правдою і віддав йому весь свій талант. Ім’я Куліша, за словами М. Коцюбинського, мало велику вагу в нашому письменстві.

Пантелеймон Олександрович народився 7 серпня 1819 року у містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області) в дрібнопоміщицькій сім’ї. Деякий час навчався на філософсько-історичному факультеті Київського університету, але не закінчив. Під час навчання почав писати, спершу російською мовою. Професор М. Максимович надрукував його твори під назвою «Малороссийские рассказы», що були по суті етнографічними нарисами. З університету вийшов на вчителювання (Луцьк, Київ, Рівне, Петербург). 1843 року в Києві познайомився на довгорічну дружбу з Тарасом Шевченком. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві був заарештований і висланий до Вологди, яку замінили Тулою. У 1852 — 54 роках жив на Полтавщині, у селі Заріг Лубенського повіту, вивчав місцевий фольклор, писав твори і готував до друку знаменитий 2-томник «Записки о Южной Руси» (1856 — 57). Пізніше мешкав у селі Василівці (Яновщині), бував у Полтаві.

Після зняття заборони друкуватись (1856 рік) Куліш розгорнув активну літературну та культурно-освітню діяльність: опублікував роман «Чорна рада», твори і листи М. В. Гоголя, «Народні оповідання» Марка Вовчка тощо. Його «Граматика» (український буквар) лягла в основу сучасної орфографії. Особливого значення набула двотомна праця про М. Гоголя: «Опьіт биографии Николая Васильевича Гоголя» (СПб, 1854) та «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя» (СЦб, 1856). На той час це була найгрунтовніша монографія про цього письменника.
У 1854 році Пантелеймон Олександрович Куліш оселився на хуторі Мотронівці біля Борзни на Чернігівщині (хутір він називав Ганнина Пустинь на честь дружини Ганни Барвінок). Звідси він виїздив і в Москву та Петербург, і в європейські країни. В 1861 — 62 роках брав жваву участь у виданні українського журналу «Основа», що виходив у Петербурзі. У Мотронівці Куліш укладає з російськомовних статей і україномовних художніх творів книжку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия» (опублікована 1879 року), в якій він обстоює право українців на свою самобутність. Цензура вилучила її з продажу як крамолу. Тут же пише культуротворчу працю «Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року», поему «Магомет і Хадиза», 1883, драму у віршах «Байда, князь Вишневецький», 1884 тощо. В останні роки життя багато перекладає з Шекспіра, Гете, Байрона. Для розвитку рідної літератури це теж була великої ваги праця.

Пантелеймон Олександрович Куліш видав кілька поетичних збірок («Хуторна поезія», «Дзвін», «Позичена кобза»), але його поезія не мала того значення, що проза, хоча окремі вірші були досить гарні і лишили слід.

Найбільшої слави зажив Пантелеймон Куліш романом-хронікою 1663 року «Чорна рада» — першим соціально-історичним романом українською мовою. У цьому творі відображено відому історичну «чорну раду» в Ніжині, що відбулась 17 червня 1663 року, на якій гетьманом України було обрано Брюховецького. Письменник показав боротьбу народу проти панівної верхівки, що утвердилась після повалення польсько-шляхетського панування. У романі правдиво зображено прагнення трудового суспільства України жити без багатих і бідних, коли «усе буде в нас обще». Використавши історичні документи, Куліш відкрив чимало сторінок тогочасної дійсності, зокрема втілив у образи ідею всеслов’янського єднання. Цінний роман і з художнього боку, бо в ньому використано народно-поетичну творчість. Високо оцінив «Чорну раду» Т. Г. Шевченко. До цього часу роман залишається одним із кращих у скарбниці національної романістики.

«Повернення» Пантелеймона Куліша в літературу почалося в 1969 році, коли в Києві вийшли його «Вибрані твори», серед яких була й «Чорна рада». До речі, цей роман видавався і в Полтаві — 1918 року. В 1970 році з’явилась збірка П. Куліша «Поезії», а в 1989 році — «Твори в двох томах», де, крім поезії та прози, вміщено драматичні твори, статті та рецензії. Все це засвідчує невмирущість творчості Пантелеймона Куліша.

Помер і похований письменник на хуторі Мотронівці.

Значення Куліша в тому, що він своєю творчістю будив українське громадянство «до нового, суспільного, духовного і національного життя». Його «високе місце» поряд із Шевченком завжди буде видне в майбутній історії українського народу.

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви”