Полтавська губернія
|
|
Меню:
Адміністративно-територіальний поділ |
||||
|
Полтавська губернія — адміністративно-територіальна одиниця на Лівобережній Україні на початку 19 — у першій чверті 20 ст. Створена царським указом від 27 лютого 1802 р., за яким Малоросійська губернія була поділена на дві — Полтавську (адміністративний центр — Полтава) і Чернігівську. Спершу в складі Полтавської губернії було 10, згодом 12, а з 1803 р. — 15 повітів: Гадяцький, Зіньківський, Золотоніський, Кобеляцький, Костянтиноградський, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Переяславський, Пирятинський, Полтавський, Прилуцький, Роменський, Хорольський. На час утворення губернії тут налічувалось 1 343 029 жителів. За даними 10-ї ревізії (1859) — 1 762 564 жителів, 4 518 населених пунктів (260 037 дворів), у т. ч. губернське і повітове м. Полтава, 14 повітових і 2 заштатні міста (Градизьк і Глинськ) та посад Крюків. Межувала Полтавська губернія на півночі з Чернігівською, на північному сході — з Курською та Харківською губерніями, на півдні — з Катеринославською, а з південному заході — р. Дніпром відділялася від Київської, Херсонської і частково Катеринославської губерній. Площа — 43 844 кв. версти. Ліси займали 2341 кв. версти (24 854 десятин), орні землі — 31 705, луки — 5229, сади — 303, болота — 960, піски — 570 кв. верст.
Головне заняття населення — землеробство і скотарство. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури. Значний прибуток давало вирощування слив. Зокрема, великим попитом користувалися мгарські, маціївські, глинські, сарські, опішнянські, зіньківські, мачуські, комишанські сливи. Важливу галузь господарства становило вирощування великої рогатої худоби, коней, овець, свиней. У 1859 р. тут налічувалось 233 кінні заводи. Найбільше їх було в Хорольському, Прилуцькому, Костянтиноградському, Кобеляцькому і Роменському повітах. Жителі губернії займалися також чумацтвом, бондарством, гончарством, чинбарством та іншими промислами. Фабрично-заводська промисловість була розвинута слабо. У 1859 р. діяло 575 підприємств, на яких працювали 15 782 чоловік, що виробляли продукції на 6,5 млн. крб. Зокрема, діяло 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень. Протягом 1862—1896 рр. вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1 млн. до 23,6 млн. крб. На кінець 19 ст. в Полтавській губернії діяло 841 підприємство. За Всеросійським переписом 1897 р. в губернії налічувалось 2 778 151 жителів, у т. ч. міських — 274 294. Як і раніше, в 1900 р. губернія ділилася на 15 повітів, 261 волость. На початку 20 ст. Полтавщина залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволодінням. Через малоземелля селяни змушені були орендувати близько 1 млн. десятин поміщицьких земель. Понад 95 тис. селян наймитувало в місцевих поміщицьких маєтках і близько 60 тис. селян щорічно виїздили па заробітки в Донбас, Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії. Через відносне аграрне перенаселення з 1906 по 1912 рр. з Полтавської губернії до Сибіру і на Далекий Схід переселилося понад 32 тис. селянських сімей (близько 200 тис. чоловік). У 1900 р. налічувалось 4416 підприємств, на яких працювало близько 14 тис. робітників. На початок 1917 р. число підприємств зросло до 6182, а робітників — до 30,8 тис. чоловік. У селах широко розвивалися кустарні промисли, якими займалося 92 280 чол. У 1895 р. на Полтавщині діяло 232 лікарні, 61 аптека, у т. ч. 19 сільських. У 721 початковій школі навчалося 59 396 дітей. У шкільних бібліотеках налічувалося 442 690 книг. У 1896 р. діяло 2142 навчальні заклади (105 186 учнів). Письменних за переписом 1897 р. у Полтавській губернії було 16 %, у т. ч. у містах — 39,8 %. У 1910 відповідно стало 26,2 % і 48,2%. Декретами ВУЦВК від 8 липня і З0 липня 1920 р. утворено Кременчуцьку губернію, до якої відійшли Золотоніський, Кременчуцький та Хорольський повіти (розформована в кінці 1922 р.). Постановою ВУЦВК від 27 квітня Переяславський повіт віднесено до Київської губернії. Станом на 7 березня 1923 р загальна площа Полтавської губернії становила 4 126 703 кв. верст [у мене великий сумнів щодо цієї цифри, тим більше, що на початку статті вказана площа 43 844 кв. версти - Т.Б.], 2 944 861 жителів. Ділилася губернія на 14 повітів і 260 волостей. 7 березня 1923 р. поділ на повіти і волості було скасовано і замість них створено 7 округів (Золотоніський, Красноградський, Кременчуцький, Лубенський, Полтавський, Прилуцький і Роменський) і 89 районів. На 1 жовтня в губернії налічувалося 32 комуни, 212 сільськогосподарських артілей, 70 ТСОЗів, 130 радгоспів, 39 агробаз і дослідних станцій, 19 радгоспів при агротехнікумах та агрошколах, 643 984 індивідуальних селянських господарств. Діяло 17 135 різних підприємств, у т. ч. близько 12 тис. вітряків, 106 державних, 271 кооперативне підприємство. На 1 грудня 1924 р. у Полтавській губернії було 86 районів, 1045 сільрад, 8146 населених пунктів, у яких налічувалося 648 401 господарство. З червня 1925 р. Полтавська губернія ліквідована. Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
Малоросійські генерал-губернатори (1802-1856 pp.): Генерал від інфантерії Сергій Кузьмич В'язмітінов (1799—1802 pp.); дійсний таємний радник князь Олексій Борисович Куракін (1802—1807 pp.); таємний радник князь Яків Іванович Лобанов-Ростовський (1806—1816 pp.); генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії князь Микола Григорович Рєпнін-Волконський (1816—1834 pp.); сенатор, генерал-лейтенант граф Олександр Дмитрович Гур'єв (1834—1835 pp.); генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії граф Василь Васильович Левашов (1835—1836 pp.); генерал-ад'ютант, генерал-майор граф Олександр Григорович Строганов (1836—1839 pp.); генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії князь Микола Андрійович Долгоруков (1840—1847 pp.); генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант Сергій Олександрович Кокошкін (1847-1856 pp.). Полтавські (1802—1917 pp.) цивільні губернатори: Таємний радник Олександр Борисович Солнцев (1801 — 1805 pp.); дійсний статський радник Олександр Ілліч Муханов (1805—1806 pp.); дійсний статський радник Микола Іванович Брусилов (1806—1808 pp.); дійсний статський радник Олексій Федорович Козачковський (1808—1810 pp.); дійсний статський радник Михайло Іванович Бравін (1810— 1812 pp.); таємний радник Іван Васильович Тутолмін (1812—1828 pp.); таємний радник Павло Іванович Могилевський (1828—1840 pp.); дійсний статський радник Олексій Єгорович Аверкієв (1840—1843 pp.); дійсний статський радник Микола Ілліч Ознобишин (1845—1853 pp.); дійсний статський радник у званні камергера Олександр Павлович Волков (1852—1866 pp.); таємний радник Михайло Олексійович Мартинов (1866—1878 pp.); дійсний статський радник Петро Олексійович Більбасов (1878—1883 pp.); генерал-майор Євген Осипович Янковський (1883—1889 pp.); таємний радник Павло Павлович Косаговський (1889—1891 pp.); дійсний статський радник у званні камергера князь Володимир Михайлович Голіцин (1891 — 1892 pp., у Полтаву не приїздив); дійсний статський радник у званні камергера Олексій Микитович Татіщев (1892—1896 pp.); дійсний статський радник у званні камергера Олександр Карлович Бельгард (1896—1902 pp.); таємний радник князь Микола Петрович Урусов (1902—1906 pp.); дійсний статський радник у званні камергера Володимир Валер'янович Князев (1906—1908 pp.); таємний радник граф Микола Леонідович Муравйов (1908—1913 pp.); дійсний статський радник у званні камергера Олександр Карлович Багговут (1913—1915 pp.); дійсний статський радник Русчю Георгійович Моллов (1916—1917 pp.). У 1843—1845 pp. виконував обов'язки начальника губернії віце-губернатор надвірний радник Михайло Васильович Селецький, в 1878 р. — віце-губернатор статський радник Олександр Васильович Богданович; у 1891 — 1892 pp. — віце-губернатор дійсний статський радник Василь Разумникович Жуков. Білоусько
О. А., Мирошніченко В. І. Нова історія Полтавщини.
Сучасний герб Герб затверджений 30 січня 1998 р. XІІІ сесією обласної ради 22 скликання. Щит розділений на чотири частини малиновим ромбом, перетятим срібно-лазуровим хвилястим поясом. В першій частині щита в лазуровому полі золотий лапчастий хрест. В другій - в золотому полі червона підкова. В третій - в золотому полі червоне серце. В четвертій - в лазуровому полі золотий сніп пшениці. В першій частині ромба - золотий лук, супроводжуваний двома золотими зірками, в другій - золоті ворота з трьома баштами, супроводжувані двома золотими зірками. - Лук зі стрілою та зірки - елементи які входили до гербів Полтави, Пирятина, вказують на історичну роль краю в обороні рідних земель, а також на м.Полтаву, як адміністративний центр області. - Міські ворота з трьома баштами та флагштоками - елемент найстаршого із гербів, основний елемент герба м.Лохвиці вказує на міцність, могутність, недоторканість краю, козацькі традиції. - Хвиля води - елементи гер6ів м.Комсомольська, Кременчука, символізує багатство водних просторів області. - Козацький хрест - символ на історичних прапорах Полтавських полків, та елемент гербів міст Миргорода, Зінькова. - Підкова - поширений елемент родових гербів України - символ щастя, добра, любові, злагоди. - Серце - елемент герба гетьмана П.Полуботка, В.Кочубея, поширений елемент гербів України, символізує Полтавщину як серце України, її велич, духовність, - землю що надала життя видатним діячам світового значення. - Сніп - уособлює природне багатство, родючість земель, працьовитість її мешканців, національні традиції краю. - Корона - могутність, стійкість, велич і слава. Прийняті кольори: - Малиновий - найбільш розповсюджений колір козацьких прапорів - могутність, хоробрість. - Лазуровий - боротьба за свободу, надія. - Золотий - сонце, світло, добробут, доброта, робота, гідність. Сучасний герб (великий) увінчаний п'ятибаштовою короною і обрамований гілками калини, оповитими синьо-жовтою стрічкою. Над короною - напис "Полтавщина".
Прапор Прапор Полтавської області затверджений 10 лютого 2000 року рішенням XІ сесії обласної ради XXІІІ скликання і являє собою на синьому полотнищі жовтий козацький хрест. Співвідношення сторін 2:3. В композицію прапора внесено зображення козацького хреста, основного елементу герба Полтавської області, який включено з історичних мотивів, коли на зразок нинішнього територіального утворення в середині ХVІІІ століття ряд полків (Кременчуцький, Пирятинський, Гадяцький, Зіньківський, Хорольський) були об'єднані навколо Полтавського полку, прапор якого мав темно-синій колір з козацьким хрестом. Синій колір - стійкий, сильний, вірний, надійний (за геральдичними правилами ХVІІІ століття - боротьба за свободу). Автор - Євген Вікторович Ширай. Інформація про герб і прапор піготовлена з використанням: http://www.patent.net.ua/symbol/regions/pl/ua.html http://geraldika.ru/symbols/7353
Посилання на сторінку/ссылка на страницу: «Штат Малороссийской Полтавской губернии» Канцелярія Малоросійського військового губернатора Обласна земська переселенська організація Малоросійський генеральний суд Полтавська обласна організація компартії України Очерки истории евреев Полтавщины. Часть первая (1804 - февраль 1917 гг.) Полтавщина на поштових листівках кінця 19 — початку 20 ст. Полтавщина в медалях і значках
|
