Меню: Особистості - О; Літературо- і мовознавці; Письменники; Навчалися у Полтаві 
 Версія для друку   На головну

Одарченко Петро Васильович (20(07).08.1903 - ?)

Петро Васильович Одарченко, вчений-літературознавець, критик, публіцист і мовознавець з української діаспори, в силу обставин свого життя тривалий час залишався маловідомим на Україні. Його шлях в Європу, а потім і за океан, у США, був тяжкий і тривожний. Ще до початку війни він звідав і Казахстан, і Урал, куди наприкінці 20-х років був висланий за любов і відданість Україні.

У молоді роки доля звела Петра Одарченка з Оленою Пчілкою, яка розпізнала в ньому «щирого, надійного українця». Ці слова, що були написані нею на подарованій книжці, стали для нього заповітними на все життя: ні за’ яких обставин не зраджувати свого народу. У Гадячі, де майбутній письменник і вчений навчався в 1918 — 20 роках і мешкав під одним дахом з Оленою Пчілкою, відчув він на собі могутній духовний вплив діячів драгоманівського роду. З кількох сот літературно-критичних, наукових і публіцистичних праць Петра Одарченка найбільше уваги, крім Т. Г. Шевченка, він віддав двом постатям — Лесі Українці та Олені Пчілці.

Петро Одарченко народився 20 серпня 1903 року в селянській сім’ї села Римарівки Гадяцького повіту. Мати мала мистецький хист до старовинних пісень і вишивання. «Все своє життя вона тяжко працювала, багато горя зазнала, але ніщо не потьмарило її високу моральну красу», — так написав про неї Петро Васильович в «Автобіографії».

Закінчивши земську школу, хлопець навчався в Гадяць-кій гімназії імені Драгоманова, яку радянська влада пере-іменувала на школу 2-го ступеня. Рано піддався впливу «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. Вже з 12 років почував себе свідомим українцем.

Вищу освіту почав здобувати в Полтаві, де слухав лекції професорів Щепотьєва, Мірзи-Авак’янц, Воропая, що викладали на історико-філологічному факультеті Інституту народної освіти. Та тяжкі обставини і хвороба перервали навчання. Лише в 1923 році він відновив його в Ніжині, в Інституті народної освіти. Тут починаються його виступи в пресі та підготовка дисертації на тему «Стиль Лесі Українки».

У жовтні 1929 року П. Одарченко мав захищати дисертацію на перший науковий ступінь, але був заарештований й невдовзі опинився на висланні в Алма-Аті, де й відбув п’ятирічний строк. У грудні 1933 року його заарештували вдруге і вислали в місто Уральськ. Лише в 1937 році вийшов на волю і влаштувався на роботу в Курську. Та з мрії захистити дисертацію нічого не вийшло: міліція видворила його з Ленінграда, куди поїхав на консультацію до професора-керівника.

Опинившись у повоєнний час у Західній Німеччині, Одарченко відновлює педагогічну і наукову працю. В Українському Вільному Університеті (Мюнхен) він прочитав курс лекцій про Лесю Українку, в той же час підготував «Український правопис», редагував твори класиків і писав до них передмови.

1950 року Петро Васильович переїхав до Америки. Працював спершу на фабриці, в готелі, був прибиральником на вокзалі, але переміг всі труднощі й знову повернувся до літературної та наукової праці. Першою його книжкою в еміграції стала монографія «Т. Г. Шевченко в радянській критиці» (1952), що була перекладена англійською мовою. Працював Петро Одарченко в бібліотеці Конгресу США, а також на радіостанції «Голос Америки» (перекладачем і редактором мови).

Вашінгтонський період П. Одарченка позначений активною участю в роботі українських наукових і громадських організацій та установ. В 1962 році був обраний дійсним членом Вільної Української Академії наук (ВУАН) у США. Протягом 12 років був секретарем вашінгтонської групи ВУАН, а від 1973 року очолював її. Він також належить до Об’єднання письменників діаспори «Слово», а з 1993 року член Спілки письменників України.

Бібліографія праць Петра Одарченка охоплює понад 600 позицій — окремих видань і газетно-журнальних статей, рецензій і заміток. Стосуються вони і літературознавства, і фольклору та етнографії, і мовознавства. Важливіші шевченкознавчі дослідження: «Поетична майстерність Т. Г. Шевченка» (1954), «Шевченко і Мазепа» (1959), «Традиції Шевченка в українській літературі», «Світова слава Шевченка» (1964), «Шевченкознавство на Україні в 1961 — 1981 рр.» (1991), «Тарас Шевченко в радянській літературній критиці 1920 — 1960 рр.» (1991). Наукове значення цих досліджень досить високе.

Низку розвідок присвятив учений і Лесі Українці, серед них: «Леся Українка і М. П. Драгоманов» (1954), «Леся Українка і українська народна творчість» (1960) та ін. Професор Одарченко був головним редактором «Хроніки життя і творчості Л. Українки», укладеної О. П. Косач-Кривинюк і виданої 1970 року в США.

Як мовознавець Петро Васильович Одарченко є автором численних статей, рецензій, реплік з проблем української мови. Зокрема, він досліджував мову американських українців. Писав і публіцистичні статті, де висвітлював негативні явища радянської дійсності — репресії інтелігенції, політичний гніт, голодомор в Україні.

У 1994-1995 роках в Україні вийшло три його книжки: «Тарас Шевченко і українська література», «Леся Українка: розвідки різних років» і «Українська література: збірник вибраних статей».

Творчість Петра Одарченка глибоко закорінена в культурний грунт рідної Полтавщини. Йому належать численні статті про уродженців полтавського краю М. Зерова, О. Зуєвського, М. Ореста, Матвія Номиса та ін.

Професор Ю. Шевельов порівняв П. Одарченка з Б. Грінченком: «Грінченко насамперед був трудівник і чесний трудівник. І власне ці дві риси найбільш виділяють Петра Васильовича і найбільше споріднюють його з Борисом Грінченком». Постать Одарченка відома не тільки українцям. Американські довідкові видання теж визнали його заслуги і подали про нього відповідну інформацію.

Петро Ротач, „Колоски з літературної ниви”