Панас Мирний
|
|
Меню: Особистості - М;
Особистості - Р;
Імена на карті;
Письменники |
|
Панас Мирний (справжнє — Панас Якович Рудченко, 1849—1920) [Панас Мирный — Афанасий Яковлевич Рудченко] — український письменник. Народився у Миргороді у сім'ї дрібного урядовця. Вчився у Миргородському парафіяльному училищі, після переїзду батьків до Гадяча — у Гадяцькому повітовому училищі (1858—1862). У 1863—1864 рр. служив у канцеляріях у Гадячі, у 1865—1867 рр. — у Прилуках, у 1867—1871 рр. — у Миргороді. З 1871 р. проживав у Полтаві, працював спершу бухгалтером губернського казначейства, згодом на різних посадах в казенній палаті. Дослужився до статського радника (відповідав військовому чину генерала). У 1872 р. у журналі. «Правда» друкує перші твори: вірш «До України» і оповідання «Лихий попутав». У 1872—1875 рр. пише у співавторстві з братом І. Я. Рудченком (І. Біликом) роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (вперше надрукований М. Драгомановим у Женеві у 1880 р.), у 1872 р. — подорожній репортаж «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», у 1875 р. — повість «Лихі люди». У 80-х рр. створює драму «Лимерівна», оповідання «Морозенко», «Казка про Правду та Кривду», повість «Лихо давнє й сьогочасне» та ін. Найкращі твори написав на своїй першій полтавській квартирі по вул. Монастирській № 14. Після одруження у 1889 р. переїхав на Малосадову № 8 (тепер Короленка), у 1903 р. поселився у власному будинку на Кобищанах. Тут він продовжував роботу над романом «Повія», написав поему у прозі «Сон», оповідання «Пригода з "Кобзарем"», «Дурниця», ін. твори, серед яких публіцистичні статті та переклади творів О. Пушкіна, К. Рилєєва, М. Лєрмонтова, О. Островського, Лонгфелло, Шекспіра, «Слово о полку Ігоревім». Мирний брав участь у діяльності полтавської громадськості по підготовці до відкриття в місті пам'ятника І. П. Котляревському, святкуванні щорічних шевченківських ювілеїв, випуску тижневика «Рідний край». Підтримував тісні зв'язки з М. Коцюбинським, Л. Українкою, М. Старицьким, М. Лисенком, М. Садовським та ін. Після революції працював у Полтавському губфінвідділі, організував видавництво «Зірка», керував літературним гуртком у реальній школі. Помер 28 січня 1920 р., похований у Полтаві (див. могила Панаса Мирного). На вул. Панаса Мирного у буд. № 56, в якому у 1903—1920 рр. жив письменник, відкрито музей Панаса Мирного, на подвір'ї садиби йому встановлено пам'ятник. У 1963 р. у Полтаві проведено Першу республіканську наукову конференцію, присвячену вивченню творчості письменника. Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
Рудченко, Афанасий, бухгалтер губернского казначейства в Полтаве. По агентурным сведениям, принадлежал в 1875 г. к революционному кружку "Уния", образовавшемуся в Полтаве; при обыске у него в том же годе обнаружены запрещен. книги. http://slovari.yandex.ru/dict/revoluc
Посилання на сторінку/ссылка на страницу: Просвітницький будинок ім. М. В. Гоголя Полтавська обласна бібліотека для дітей ім. Панаса Мирного «Український учитель» - видавництво Губернських присутствених місць будинок Меморіальна дошка діячам культури Котляревському І.П. меморіальні дошки Пам'ятник І. П. Котляревському Короленко Володимир Галактіонович Коваленко Григорій Олексійович Номис (Симонов) Матвій Терентійович Хмелевський Йосип Целестіанович
Панас Мирний (01(13).05.1849 — 28.01.1920). Справжнє ім'я — Панас Якович Рудченко. На мальовничій околиці Полтави Кобищанах знаходиться садиба видатного українського письменника Панаса Мирного (Панаса Яковича Рудченка). З вулиці ледве видно в глибині подвір’я будиночок під зеленим дахом. Весь він оточений деревами, кущами бузку. На тлі білої стіни височить бронзовий бюст письменника, встановлений 1951 року. Садиба й досі зберігає риси патріархальної старовини, яку любив письменник: невелике затишне подвір’я, чисті доріжки, одна з яких веде в садок і до озера внизу, дерев’яні віконниці... Просте і скромне оточення створює поетичний настрій, навіває спокій. За одним із вікон, першим від ґанку, — кабінет письменника. Маленький скромний закуточок з письмовим столом, ліжко, етажерка з книжками... Священне місце, де народжувалися геніальні в своїй простоті твори української класичної літератури! Панас Якович народився у Миргороді в сім’ї дрібного урядовця. Навчався спершу в місцевому парафіяльному училищі, а з переїздом батьків до Гадяча — в тамтешньому повітовому училищі, яке закінчив 1862 року. Й одразу — на службу: Гадяч, Прилуки, Миргород. До 1865 року відносяться його перші літературні спроби: спершу щоденник, вірші й поеми, потім драми та проза. 1871 року Панас Якович переїздить до Полтави, працює в губернському казначействі, згодом — у Казенній палаті. 1872 року в галицькому журналі «Правда» з’являються перші друковані твори: вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав». 70-і роки стають періодом активної творчої діяльності молодого письменника. Він пише нарис «Подоріжжя від Полтави до Гадячого», оповідання «П’яниця», а спільно з братом Іваном, що прибрав собі псевдонім Іван Білик, — роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1880 року він опублікований у Женеві). Тоді ж таки написав повість «Лихі люди» («Товариші») (1875) і розпочав цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться». У наступне десятиріччя з’являється драма «Лимерівна», що зажила великої слави (надрукована 1892 року), оповідання «Морозенко», «Ка,зка про Правду та Кривду», повість «Лихо давнє й сьогочасне» (1897), йде праця над романом «Повія». Найкращі свої твори Мирний написав у Полтаві, на своїй першій квартирі по вулиці Монастирській, у будинку № 14, який тепер не існує. Після одруження він переїхав у будинок № 8 по вулиці Малосадовій (нині — вулиця Короленка, будинок теж не зберігся), де прожив з 1889 по 1903 рік, коли придбав садибу на Кобищанах. З Кобищанів Панас Якович ходив на службу в центр міста через яри і гори або їздив власним конем по вулиці Кобиляцькій. Крім службової та літературної праці, Мирний активно займався громадсько-культурною діяльністю. Він брав участь у спорудженні та відкритті пам’ятника І. Котляревському, в щорічних Шевченківських святах, у випуску часопису «Рідний край» (1905 — 1907) тощо. До речі, в цьому часописі він опублікував вірш «До сучасної Музи», поему в прозі «Сон», «Пригоду з «Кобзарем». У будиночок на тихій міській околиці, де письменник займався творчістю й любив відпочивати, бавлячи своїх дітей, надходили листи від багатьох видатних людей: М. Коцюбинського, М. Ста-рицького, М. Лисенка, М. Садовського та ін. Тут бували Леся Українка, В. Стефаник, Г. Хоткевич, Олена Пчілка, інші учасники відкриття пам’ятника Котляревському в 1903 році. Після революції П. Мирний очолював у Полтаві невелике дитяче видавництво «Зірка», одночасно продовжував службу в губфінвідділі. В серпні 1919 року, в умовах денікінського терору, письменник востаннє виступив з промовою на могилі Івана Котляревського. 20 січня 1920 року він тяжко захворів і за тиждень помер. Під сумні дзвони Успенського собору його ховали 30 січня на старому, так званому військовому кладовищі. Але 29 серпня 1936 року прах його було потривожено в зв’язку з тим, що цвинтар влада ліквідувала. Останки Панаса Мирного було перезаховано в Зеленому Гаю, на схилі гори, через яку ходив він у місто і де відпочивав. Пізніше рядом з ним було поховано і дружину. З 1940 року в будинку письменника функціонує літературно-меморіальний музей, який до 1961 року очолював син письменника Михайло Панасович Рудченко. Ім’я Панаса Мирного надано у Полтаві вулиці, що веде до музею, школі № 8, міській дитячій бібліотеці. Садиба Панаса Мирного — національна святиня. Тут глибше розумієш його творчість і велич духу цієї людини, що услід за Шевченком сказала: «Вся моя слава — Україна»... Сказавши ще в юності ці слова, Панас Мирний до останнього подиху служив Україні словом і ділом. Оглянувши музей, зійдемо через садок униз до ставка. Могутні дуби вишумлюють над ним свої спогади. Це ті самі дуби, якими милувався Панас Мирний, під ними він купав свого коня, вів бесіди з друзями «вдали от шума городского». Без оцього ставу, і саду, і дубів та верб, що посхилялися до тихої води, не складеться правдиве уявлення про видатного письменника Панаса Мирного як людину і творця.
|
