Меню: Особистості - В; Етнографи; Історики, краєзнавці; Громадські діячі 
 Версія для друку   На головну

Вовк (Волков) Федір (Хведір) Кіндратович (літ. псевд.: Кондратович Ф., Яструбець та ін.; 17 (05).03.1847–25.08(13.07).1918) – антрополог, етнограф, археолог, громад. діяч.

Н. в с. Крячківка (нині село Пирятинського р-ну Полтав. обл.) в старовинній козац. родині. По закінченні Ніжин. ліцею вступив до Новорос. ун-ту в Одесі; згодом продовжив навчання на природничому ф-ті Київ. ун-ту. По закінченні ун-ту брав активну участь у діяльності Київ. громади, яка відігравала значну роль в укр. нац. русі. 1874–76 працював у канцелярії Київ. контрольної палати, водночас багато сил віддаючи роботі у Пд.-Зх. від. Рос. геогр. т-ва як його засн. і дійсний чл. У цей час плідно працював у галузі етнографії та археології. Громадівці зазнали переслідування з боку царського уряду, який звинуватив їх у сепаратизмі, В. змушений був нелегально залишити Київ і виїхати за кордон, оскільки йому загрожувало досить суворе покарання за спробу переправити в Україну підпільну друкарню.

В еміграції в. перебував понад чверть століття (1879–1905). У Європі створив низку праць з порівняльної етнографії, там вийшли друком його праці про українців і росіян Добруджі та Задунайської Січі, ремісників Болгарії, про весільні обряди слов’ян. народів.

1887 в. оселився в Парижі, наполегливо студіював антропологію, порівняльну етнографію, первісну археологію, водночас читаючи лекції з цих дисциплін. За видатні досягнення в галузі палеоантропології нагороджений Паризьким антропологічним т-вом великою медаллю відомого природознавця П. Брока. Одержав ступінь д-ра природничих наук.

Після тривалої заборони царський уряд дозволив в. повернутися в Росію. Наприкінці 1905 почався останній, петерб. період його життя. в. обраний президентом Рос. антропологічного т-ва, очолив вид. «Ежегодник Русского антропологического общества», організував укр. розділ експозиції Рос. музею в Санкт-Петербурзі.

Наук. інтереси в. торкаються широкого кола питань історії укр. народу. Він відкрив пізньопалеолітичну стоянку біля с. Мезин (нині Коропського р-ну Черніг. обл.), де знайшов шедеври миства кам’яного віку. Організував багато експедицій, обійшов Галичину, Буковину, Передкарпаття, Закарпатську Україну, Черніг., Волин., Херсон. губ., Кубань та п-в Тамань. Експедиційну працю поєднував з роботою в наук. лабораторії. Свої дослідження нар. побуту українців, їхніх звичаїв узагальнив у ґрунтовній кн. «Український народ в його минулому і сучасному». Розробляв також питання арх-ри, мист-ва, літ. Широковідома його праця «Т.Г.Шевченко і його думки про громадське життя».

Після Лютневої революції 1917 уряд УНР звернувся до всіх відомих українців – знаних діячів науки і к-ри, які з тих чи ін. причин були змушені залишити батьківщину, з закликом повернутися в Україну і взяти участь у розбудові нац. д-ви. На це запрошення відгукнувся і В., але 1918 по дорозі (в білорус. м. Жлобін) він раптово помер.

За рад. часів праці В. використовували, але не згадували, бо влада зарахувала їх до розряду націоналістичних. Нині йому повернуте добре ім’я видатного вченого і прогресивного громад. діяча.

Літ.: Вовк Г. Бібліографія праць Хведора Вовка. 1847–1918. К., 1929; Стельмах Г.Ю., Приходько М.П. Ф.К. Вовк. (До 130-річчя від дня народження). «УIЖ», 1967, № 3; Лінка Н., Кузнецова С. Архів Ф.К. Вовка. «Архіви України», 1967, № 6; Iванченко Ю. Видатний вчений і патріот України. В кн.: Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології. К., 1995.

В.О. Горбик.

e-Енциклопедія історії України