Іван Олексійович Бунін
|
|
Меню: Особистості - Б;
Письменники; Поети;
Перекладачі
|
||||
|
З Полтавою і Павленками пов'язане ім'я російського письменника Буніна Івана Олексійовича (1870— 1953). В 1891—1897 рр. жив у Полтаві, працював бібліотекарем земської управи, потім статистиком, дописував до газет. Побіжні нотатки про перебування у Полтаві І. О. Бунін залишив у «Дневниках»: «1893 — восени в Полтаві писав «Вісті з батьківщини» і «На чужій стороні», в кінці грудня з Волкенштейном (полтавський лікар) виїхав у Москву до Л. Толстого. 1894 — на початку січня повернувся з Москви у Полтаву». Згадує Павленки і Полтаву в записах 19 травня і 15 серпня [«Павленки. Сонячний вітряний день. Сидів в саду художника Мясоєдова (наш сусід, малює мене), в алеї тополів на лавці»]. «1895 — літо, Полтава. Поїздка на відправку переселенців разом з Звєрєвим. Написав «На край світу». 1896 — 29 травня приїхав в Кременчук. 1897 — 11 березня їхав з Огнівки в Полтаву. 30 квітня — з Полтави в Шишаки і Яновщину. Відвідав Миргород. 24 травня виїхав з Полтави в Одесу через Кременчук». Письменник відвідав також Яреськи, Лубни, Кобеляки, бував на сільських ярмарках. Полтавська природа відбилася у поезії цього періоду. З великою симпатією ставився І. О. Бунін до української культури, мови, вивчав думи, перекладав твори Т. Г. Шевченка. Полтава описана ним у повісті «Ліка». Довгі роки прожив на чужині, сумуючи за покинутою батьківщиною. За кордоном він писав: «Не можу спокійно чути слів Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни. Прекрасніше Малоросії немає країни в світі». Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
Посилання на сторінку/ссылки на страницу:
Іван Бунін (10(22).10.1870 — 8.11.1953) У Парижі, в еміграції, згадуючи Україну, Полтавщину, «гоголівські місця», Іван Олексійович Бунін, видатний російський письменник, щиро зізнавався: «Не можу спокійно чути слів: Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни, Чортомлик, Дике поле...» За кожним із цих топонімів стояла пам’ять: він бачив ті місця, де пережив колись радість пізнання. Та список міст і містечок, відвіданих Буніним на Полтавщині, набагато ширший. У ньому — Миргород і Кременчук, Шишаки і Яреськи, Яновщина (Гоголеве) і Гадяч — всі ті місця «малоросійського захолустя», які й дали письменникові право сказати, що «кращої за Малоросію немає країни в світі».
Полтава для Івана Олексійовича Буніна — то ворота, через які він увійшов у багатобарвний світ України — її культури, поетичних образів минулого, природи, фольклору. Вражень, набутих у полтавські роки, письменникові вистачило на все довге творче життя. Іван Бунін походить із давнього дворянського роду. Один із його предків був батьком поета Василя Жуковського. Дитинство Івана Олексійовича, «повне поезії сумної і своєрідної», минуло на Орловщині серед лагідної сільської природи. Природа й сформувала характер майбутнього письменника, бо недарма він все життя пишався тим, що всі його предки «були зв’язані з народом та із землею». Його тяжіння до простого люду, народної культури і моралі, бажання вештатись по сільських дорогах і ярмарках залишаються властивими письменнику і в період перебування на Полтавщині. Уперше Іван Бунін приїхав до Полтави в лютому 1891 року. Це була гостина у старшого брата Юлія, котрий завідував статистичним бюро Полтавської міської управи. Цього року він відвідує Ромни і гоголівські місця, які, за словами дружини Буніна, «зачарували його на все життя». У Полтаві починається його спільне життя з Варварою Пащенковою, донькою орловського лікаря, який не дав згоди на їхнє одруження. Розпочинається служба в статвідділі, який очолював брат Юлій. У той же час почав дописувати до газет, співпрацював і з «Полтавськими губернськими відомостями». Згодом став бібліотекарем земської управи. «Життя моє стало ще вільніше, — писав згодом в автобіографічній повісті «Ліка». — Я цілі дні сидів... в повній самотності, писав, читав, а коли хотів, міг тиждень не заглядати сюди».
В. М. Муромцева-Буніна, дружина письменника, у своїй книжці «Життя Буніна» (Париж, 1958) писала, що обох братів «зачарували околиці Полтави... Своїми чистенькими білими хатами в садочках з височезними тополями і черешнями». Часто вони гуляли за містом, катались човнами на Ворсклі. Добре освічений Юлій Олексійович мав позитивний вплив на розвиток таланту свого брата. У лютому 1893 року Іван Бунін одержав приємну звістку, журнал «Русское богатство» прийняв до друку його прозовий твір «Танька», а редактор М. Михайловський написав хвилюючі слова про те, що з молодого автора вийде «великий письменник». Як тільки в Полтаві помітили обдарованість Івана Олексійовича Буніна, одразу ж біля нього стали гуртуватись молоді літературні сили. Про це є свідчення в згаданій книзі В. Муромцевої-Буніної: «Місцеві поети-початківці іноді просили його послухати їхні вірші і сказати свою думку». Одним із них був Л. М. Василевський, в майбутньому відомий російський письменник. Полтава органічно ввійшла до творів Буніна, насамперед до роману «Життя Арсеньєва», хоч вона там названа лише як «малоросійське місто». Полтаву не важко пізнати вже ось за цим описом: «Місто все в густих садах, з гетьманським собором на кручі... В східній долині окремо стояв крутий горб з давнім монастирем на шпилі...» У названому романі взагалі дуже багато штрихів різного характеру — архітектурного, історичного, етнографічного, ландшафтного, які характеризують Полтаву кінця XIX сторіччя. У Полтаві Бунін цікавився українським письменством, ходив на українські вистави, де насолоджувався грою Марії Заньковецької.
1893 рік ознаменувався в житті молодого письменника захопленням толстовством. У Полтаві теж була колонія толстовців, і Бунін знайомиться з ними — це Дудченко, Фейнерман, Волкенштейн, Леонтьєв... В оповіданні «В серпні» розповідається про відвідання хутора толстовців поблизу Полтави. «Здається, ніколи не любив я так Малоросію, як тієї пори, ніколи не хотів так жити, як тієї осені...» Це так за оповіданням, але майже те саме знаходимо й на сторінках роману «Життя Арсеньєва», що писався через 30 років після того.
Цей хутір є й досі, тепер це село Щербані, там похований князь Хілков і над його могилою шумить голуба ялина, привезена 1910 року з Ясної Поляни М. С. Дудченком. У 1893 році збулася мрія молодого Буніна зустрітися з Л. М. Толстим, і вона справила на нього сильне враження, але сталося те, що Толстой «відохотив... опрощатись до краю». Як писав сам Іван Олексійович, він «обручі натягати покинув, але став торгувати книжками «Посередника», видавництва московських толстовців. З часом захоплення толстовством минуло. У Полтаві Іван Бунін започаткувався як прозаїк. Його перші оповідання в основі своїй мали спостереження з місцевого життя, яке він бачив і в Полтаві, і далеко за її межами. Свої мандрівки по селах і степах України Бунін пам’ятав до кінця життя, про них він згадував у багатьох творах. Ось хоч би «Лірник Родіон» (в першій редакції — «Псальма»). Все оповідання пройняте гарячим співчуттям до українського народу, захопленням його фольклором. Цей твір свідчить про те, як серйозно вивчав молодий Бунін народну творчість і проникав у самобутність українських кобзарів і лірників. Мотиви і образи фольклору, записані на Полтавщині, посідають помітне місце в ранніх творах Буніна, таких як «На край світу», «Суходіл», повість «Ліка».
Оповідання «На край світу» написане в 1894 році, а опубліковане наступного року в Петербурзі. Воно присвячене проводам переселенців з полтавського села в Уссурійський край. Правдиве за змістом оповідання сповнене глибокого співчуття до того безвихідного становища, в якому перебували селяни з Великого Перевозу, що в пошуках кращої долі назавжди кидали рідне село, вирушаючи «на край світу». В 1895 році Юлій Бунін вирішив перебратись до Москви. Після втечі В. Пащенкової Бунін-молодший теж втрачає інтерес до служби в земстві, часто їздить на Орловщину та в інші місця, мандрує Україною. Цього року він відвідує Святогірський монастир на Дінці і місто Кам’янець-Подільський. Мабуть, в цей час було написано нарис «По Дніпру», що був зразу ж опублікований в «Полтавських губернських відомостях».
Бував Бунін у Полтаві і в 1896 та 1897 роках, відвідав Шишаки і Миргород. У вересні 1898 року Іван Олексійович одружився й уже ніколи не приїздив до Полтави. Беріг тільки спогади — про молодість і Україну. «Полтавську губернію я надзвичайно люблю», — писав знайомому в 1900 році. Віра Миколаївна Муромцева-Буніна міркувала: «Головне, що дали йому (тобто Івану Олексійовичу. — П. Р.) полтавські роки, — це захоплення толстовством, тобто можливість глибоко заглянути в свою душу, подумати про Бога, про життя і хоч не довго й не цілком — жити в духовно моральному «послусі». Такий висновок не видається достатнім. Полтавські роки привернули Буніна до України, української культури, до Тараса Шевченка, якого він називав «цілком геніальним поетом». У цьому й полягає значення того періоду в житті і творчості видатного російського письменника, лауреата Нобелівської премії Івана Олексійовича Буніна, який називаємо полтавським.
Дивись: http://bunin.niv.ru/
|
