Анна Іванівна (07.02(28.01).1693—28(17).10.1740) — рос. імператриця (1730—40), дочка рос. царя Івана V Олексійовича та цариці Парасковії Федорівни (уродженої Салтикової). 1710 вийшла заміж за курляндського герцога Фрідріха Вільгельма, але вже наступного року овдовіла. По смерті імп. Петра II двірцевою верхівкою (Верховною таємною радою) була обрана імператрицею (1730) на певних умовах («кондиціях»), які були розірвані нею після того, як посіла престол. А.І. передовірила управління імперією придворним, де гол. роль відігравали прибалтійські дворяни на чолі з курляндським герцогом Е. Біроном. По смерті гетьмана Д. Апостола (1734) А.І. ліквідувала гетьманат, а владу передала в руки 2-ї Малорос. колегії (офіц. назва Правління гетьманського уряду) з шести осіб, якою, по суті, одноосібно керував кн. О. Шаховський. Останній формально дотримувався «Рішительних пунктів» 1728 Петра II, а фактично — таємної інструкції, яка була зорієнтована на посилення колоніального гніту в Україні. На Гетьманщину поширилася діяльність Канцелярії таємних розшукових справ, посилилися репресії, втручання імперії в укр. справи (був здійснений майновий поділ укр. козацтва на виборних козаків і підпомічників). 1731 стала будуватися Українська лінія від Дніпра до Сіверського Дінця (прит. Дону), в якій було задіяно 20 тис. укр. козаків та селян. Із тактичних міркувань у ході підготовки до чергової турец. війни А.І. амністувала запорожців і дозволила їм вернутися на старі січові місця (1734) і заснувати Нову Січ. Російсько-турецька війна 1735—1739 принесла значні спустошення Україні, лягла новим тягарем на плечі народу.

А.І. не мала дітей, тому своїм спадкоємцем призначила немовля — Івана VI Антоновича, а регентами — свою племінницю Анну Леопольдівну та Е. Бірона. Але внаслідок двірцевого перевороту (1741) престол перейшов до дочки Петра I — Єлизавети Петрівни.

Літ.: Дорошенко Д. Нарис історії України, т. 2. К., 1991.

Ю.А. Мицик.

e-Енциклопедія історії України