ћеню: ѕолтавщина в роки другоњ св≥товоњ в≥йни (1939-1945); Ѕ≥бл≥отека
 ¬ерс≥¤ дл¤ друку   Ќа головну

(268) «ам≥сть п≥сл¤мови

” двадц¤тому стол≥тт≥ украњнський народ зазнав таких б≥д ≥ втрат, ¤ких не мав за всю попередню багатов≥кову ≥стор≥ю: три революц≥њ, дв≥ св≥тов≥ ≥ громад¤нська в≥йни, три голодомори, форсована ≥ндустр≥ал≥зац≥¤ ≥ насильницька колектив≥зац≥¤, "великий терор" 30-х рок≥в, безт¤мна "перебудова", „орнобильська атомна катастрофа, хижацька "прихватизац≥¤" ≥ масове зубож≥нн¤ народу в умовах державноњ незалежност≥ ”крањни. ∆оден народ не зм≥г би витримати цих випробувань дол≥, але украњнський зум≥в висто¤ти, хоча ≥ заплатив неймов≥рно високу ц≥ну.

Ќайт¤жчим з ус≥х потр¤с≥нь була друга св≥това в≥йна, ¤ка принесла незчисленн≥ б≥ди украњнському народов≥, не обминувши жодноњ с≥м'њ ≥ жодноњ осел≥. «лов≥сну роль у њњ розв'¤занн≥ в≥д≥грали вожд≥ двох тотал≥тарних режим≥в Ч √≥тлер ≥ —тал≥н, ¤к≥ обидва, хоч ≥ р≥зними методами, прагнули до св≥тового пануванн¤. Ќедарма √≥тлеру приписують так≥ слова: " оли ¤ завоюю –ос≥ю, то правителем поставлю —тал≥на, звичайно, п≥д н≥мецьким контролем, тому що н≥хто краще за нього не вм≥Ї поводитис¤ з рос≥йським народом". јле в≥йна велас¤ не м≥ж √≥тлером ≥ —тал≥ном, а м≥ж фашизмом та рештою св≥ту ≥ стала дл¤ людства найб≥льшою трагед≥Їю XX стол≥тт¤.

—кладовою частиною другоњ св≥товоњ в≥йни була рад¤нсько-н≥мецька в≥йна 1941-1945 рок≥в. ƒо недавнього часу багато њњ дискус≥йних ≥ проблемних питань трактувалис¤ у виг≥дному дл¤ комун≥стичних ≥деолог≥в план≥ ≥ знаходилис¤ в т≥сному зв'¤зку з кон'юнктурними потребами рад¤нськоњ пропаганди. ¬ р≥зн≥ роки ≥стор≥¤ в≥йни писалас¤ п≥д —тал≥на, п≥д ’рущова, п≥д ЅрежнЇва, але завжди в ура-патр≥отичному план≥, без критичного анал≥зу. “ому оц≥нка в≥йни, њњ причини ≥ насл≥дки значною м≥рою ще залишаютьс¤ стал≥нськими ≥ по сьогодн≥. Ќав≥ть у сам≥й назв≥.

” 60-х роках XX стол≥тт¤ у —Ўј була опубл≥кована 128-томна, а у ¬еликобритан≥њ Ч 92-томна ≥стор≥¤ воЇнних д≥й, у ¤ких детально описан≥ вс≥ в≥йськов≥ операц≥њ союзник≥в на фронтах другоњ св≥товоњ в≥йни. Ќ≥ в –ад¤нському —оюз≥, н≥ в –ос≥йськ≥й ‘едерац≥њ до цього часу н≥чого под≥бного не (269)

видано. Ѕ≥льше того, окрем≥ теми (д≥њ штрафних батальйон≥в, загороджувальних загон≥в Ќ ¬—, в≥йськових трибунал≥в та ≥н.) ≥ до сьогодн≥ залишаютьс¤ закритими дл¤ досл≥дник≥в. “ому вс≥, хто ц≥кавитьс¤ ≥стор≥Їю рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни, продовжують користуватис¤ нап≥вправдою ≥ м≥фами, написаними за рад¤нських час≥в. —казати правду про в≥йну означало б тод≥ вз¤ти п≥д сумн≥в д≥њ "вожд¤ вс≥х час≥в ≥ народ≥в", рад¤нських воЇначальник≥в, кер≥вну роль комун≥стичноњ парт≥њ, всенародний характер боротьби з ворогом ≥ т.д.

≤ зараз, в умовах державноњ незалежност≥ ”крањни, ≥снують дв≥ оц≥нки в≥йни: одна Ч ур¤дова, оф≥ц≥йна, рад¤нська; ≥нша Ч наукова, фахова. якщо перша розгл¤даЇ в≥йну ¤к тр≥умф перемоги –ад¤нського —оюзу над нацистською Ќ≥меччиною, то друга Ч ¤к одну з найб≥льших трагед≥й XX стол≥тт¤ дл¤ украњнського народу.

Ќа оф≥ц≥йному р≥вн≥ влада продовжуЇ вживати стал≥нську назву в≥йни (¬елика ¬≥тчизн¤на), б≥льш≥сть ≥сторик≥в Ч наукову (рад¤нсько-н≥мецька). "¬≥тчизн¤ною" вперше названа рад¤нсько-н≥мецька в≥йна у виступ≥ —тал≥на по рад≥о 3 липн¤ 1941 року, а "¬еликою ¬≥тчизн¤ною" Ч у його наказ≥ в≥д 7 листопада 1944 року. Ќа довг≥ роки цей терм≥н став своЇр≥дним пропагандистським кл≥ше в арсенал≥ комун≥стичноњ пропаганди. ѕравл¤ча верх≥вка намагалас¤ тим самим затушувати роль —–—– у розв'¤занн≥ другоњ св≥товоњ в≥йни та продемонструвати у¤вну "монол≥тну Їдн≥сть" народ≥в –ад¤нського —оюзу з комун≥стичним режимом.

Ќ≥мецьку агрес≥ю б≥льш≥сть населенн¤ —–—– сприйн¤ла ¤к загрозу самому своЇму ≥снуванню. “ому в≥йна дл¤ рад¤нського народу стала справд≥ визвольною, справедливою, в≥тчизн¤ною, ¤к, до реч≥, ≥ дл¤ вс≥х ≥нших народ≥в ™вропи Ч жертв нацистськоњ агрес≥њ; але в жодн≥й крањн≥ њњ не називають "в≥тчизн¤ною".

«астосуванн¤ щодо ”крањни визначенн¤ рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни ¤к в≥йни в≥тчизн¤ноњ Ї тим паче недоречним, тому що дл¤ багатьох украњнц≥в –ад¤нський —оюз н≥коли не був ¬≥тчизною ≥ боролис¤ вони в лавах „ервоноњ арм≥њ, ”крањнськоњ повстанськоњ арм≥њ чи ≥нших в≥йськових формуванн¤х антиг≥тлер≥вськоњ коал≥ц≥њ не за вр¤туванн¤ комун≥стичноњ ≥мпер≥њ, а за визволенн¤ ”крањни в≥д окупант≥в (н≥мецько-фашистських чи московсько-б≥льшовицьких), за своЇ майбутнЇ, за кращу долю дл¤ свого народу.

(270) Ќа нашу думку, рад¤нсько-н≥мецька в≥йна дл¤ ”крањни була ≥ в≥тчизн¤ною, ≥ громад¤нською, ≥ св≥товою. ¬≥тчизн¤ною тому, що дл¤ во¤к≥в ”ѕј ≥ украњнського нац≥онал≥стичного п≥дп≥лл¤ в≥тчизною була ”крањна, а не –ад¤нський —оюз; громад¤нською, Ч бо украњнц≥, не маючи власноњ держави, змушен≥ були воювати ≥ вбивати один одного по р≥зн≥ боки фронту: одн≥ на боц≥ н≥мецького вермахту в склад≥ допом≥жноњ украњнськоњ пол≥ц≥њ (близько 170 тис¤ч чолов≥к) чи див≥з≥њ "√аличина" (13 тис¤ч ); ≥нш≥ Ч „ервоноњ арм≥њ (б≥льше 6 млн.), ще ≥нш≥ Ч в ”ѕј (80-100 тис¤ч); св≥товою тому, що украњнц≥ воювали в склад≥ р≥зних арм≥й св≥ту: канадськ≥й (35000), польських ≥ чехословацьких частинах (11000), французькому ≥ноземному лег≥он≥ (5000). ¬оювали украњнц≥ ≥ в арм≥¤х —Ўј, јвстрал≥њ та ≥нших крањн.

” рад¤нсько-н≥мецьк≥й в≥йн≥ ”крањна опинилас¤ в еп≥центр≥ воЇнних д≥й, що ≥ визначило характер участ≥ в н≥й украњнського народу. јле ”крањна не була державою, а отже, не була суб'Їктом у ц≥й в≥йн≥, а лише об'Їктом боротьби двох тотал≥тарних режим≥в. “ому дл¤ украњнського народу рад¤нсько-н≥мецька в≥йна Ч це, насамперед, трагед≥¤ бездержавноњ нац≥њ.

Ќав'¤зане московсько-б≥льшовицькими ≥деологами трактуванн¤ ≥стор≥њ другоњ св≥товоњ в≥йни залишило в св≥домост≥ перес≥чних украњнц≥в, а також представник≥в влади та науковц≥в, глибокий сл≥д. «долати устален≥ дес¤тками рок≥в стереотипи не завжди легко. Ќерозв'¤зан≥ питанн¤ рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни продовжують залишатис¤ предметом гострих дискус≥й ≥ пол≥тичного протисто¤нн¤, залишаютьс¤ збудниками громадського спокою. ƒо них, зокрема, в≥днос¤тьс¤ питанн¤ визнанн¤ учасниками антифашистськоњ боротьби во¤к≥в ”ѕј, дол≥ колишн≥х в≥йськовополонених, "остарбайтер≥в", поверненн¤ на батьк≥вщину депортованих кримських татар≥в та ≥н. ≤ншими причинами пол≥тичного протисто¤нн¤ Ї надм≥рна запол≥тизован≥сть частини украњнського сусп≥льства, небажанн¤ сприймати ≥стор≥ю ¤к науку, намаганн¤ пол≥тик≥в нав'¤зати досл≥дникам власне розум≥нн¤ ≥сторичноњ правди.

ƒо цього часу ≥сторики не можуть прийти до однозначноњ думки: ¤к могло статис¤, що, маючи значну перевагу в жив≥й сил≥, озброЇнн≥ ≥ промисловому потенц≥ал≥ перед Ќ≥меччиною, –ад¤нський —оюз зазнав таких величезних втрат у перший пер≥од в≥йни, а „ервона арм≥¤ опинилас¤ на (271) меж≥ катастрофи. Ѕ≥льш≥сть ≥з них схил¤ютьс¤ до думки, що одними з головних причин поразок „ервоноњ арм≥њ були масштабн≥ репрес≥њ другоњ половини 30-х рок≥в, раптов≥сть нападу та прорахунки вищого парт≥йною ≥ в≥йськового кер≥вництва —–—–. ¬се це, справд≥, мало м≥сце. «а брехливими звинуваченн¤ми в —–—– були розстр≥л¤н≥ 136 командир≥в див≥з≥й ≥з 199, 60 командир≥в корпус≥в ≥з 67 ≥ т.д. ¬насл≥док репрес≥й на початку рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни лише 7 в≥дсотк≥в командир≥в „ервоноњ арм≥њ мали вищу в≥йськову осв≥ту, а 37 не пройшли повного курсу навчанн¤ нав≥ть у середн≥х в≥йськових закладах.

ѕроте не лише це було причиною поразок „ервоноњ арм≥њ. ѕри об'Їктивному п≥дход≥ до оц≥нки протиборствуючих стор≥н неважко пом≥тити, що н≥мецька арм≥¤, пор≥внюючи з рад¤нською, була краще п≥дготовлена профес≥йно, краще озброЇна, навчена ≥ психолог≥чно б≥льш готова до в≥йни. Ќ≥мецький солдат, кр≥м всього ≥ншого, був ≥ б≥льш дисципл≥нованим, н≥ж рад¤нський, менше п≥ддававс¤ пан≥ц≥, мав кращу ек≥п≥ровку, побутов≥ умови ≥ продовольче забезпеченн¤.

Ќа в≥дм≥ну в≥д „ервоноњ арм≥њ, в н≥мецьк≥й не було н≥ парт≥йних структур, н≥ пол≥тичних орган≥в (ком≥сар≥в чи зампол≥т≥в), н≥ "особых отделов" з розгалуженою мережею "сексот≥в" у в≥йськових п≥дрозд≥лах, н≥ загороджувальних загон≥в Ќ ¬—. ¬≥йська —— посилалис¤ на найб≥льш небезпечн≥ д≥л¤нки фронту, в той час ¤к в≥йська Ќ ¬— стерегли фронт з рад¤нського боку. Ќ≥мецьк≥ во¤ки прот¤гом ус≥Їњ в≥йни отримували б≥льш-менш регул¤рн≥ в≥дпустки ≥ могли пров≥дати своњ с≥м'њ на батьк≥вщин≥ та зн¤ти, таким чином, психолог≥чний стрес; рад¤нськ≥ Ч лише п≥сл¤ пораненн¤, та й то не вс≥. ” „ервон≥й арм≥њ широко використовувалис¤ штрафн≥ батальйони, батальйони "смертник≥в", ¤к њх називали фронтовики, чого не було в н≥мецьк≥й.

” прац¤х багатьох сучасних украњнських ≥сторик≥в, не кажучи вже про владн≥ структури, до цього часу спостер≥гаЇтьс¤ некритичний п≥дх≥д до оц≥нки м≥сц¤ ≥ рол≥ √. ∆укова в рад¤нсько-н≥мецьк≥й в≥йн≥. Ќа противагу тирану ≥ дилетанту у в≥йськових справах …. —тал≥ну виступаЇ "непереможний полководець" √. ∆уков.

ƒ≥йсно, в≥н був одним ≥з визначних рад¤нських воЇначальник≥в, але перемоги в≥йськ, ¤кими в≥н командував, дос¤галис¤ (272) завд¤ки значн≥й переваз≥ над н≥мц¤ми в жив≥й сил≥ ≥ техн≥ц≥ та величезними втратами з рад¤нського боку. Ѕудучи начальником √енерального штабу напередодн≥ рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни, √. ∆уков несе безпосередню в≥дпов≥дальн≥сть за прорахунки у воЇнно-стратег≥чному плануванн≥ ≥ п≥дготовц≥ „ервоноњ арм≥њ до в≥йни. ¬≥н не був автором перемоги у —тал≥нградськ≥й битв≥ ≥ самоусунувс¤ в≥д командуванн¤ в≥йськами п≥д час битви на  урсько-ќрловськ≥й дуз≥.

≤нформац≥ю про переб≥г рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни дл¤ населенн¤ подавав спец≥ально створений дл¤ цього орган Ч —ов≥нформбюро, ¤ке п≥дпор¤дковувалос¤ безпосередньо ÷  ¬ ѕ(б). …ого пов≥домленн¤ були далеко не об'Їктивними. ѕредметом особливоњ пильност≥ рад¤нськоњ цензури буди втрати „ервоноњ арм≥њ та н≥мецького вермахту. ѕерш≥ Чприменшувалис¤, друг≥ Ч переб≥льшувалис¤. ÷≥ пов≥домленн¤ набували в≥дверто пол≥тичного забарвленн¤, адже сп≥вв≥дношенн¤ втрат у њх рад¤нському трактуванн≥ мало слугувати аргументом на користь оф≥ц≥йноњ верс≥њ про непогр≥шим≥сть стал≥нського кер≥вництва крањною у в≥йн≥, неперевершений р≥вень в≥йськового мистецтва та в≥йськовий хист рад¤нських воЇначальник≥в.

—тал≥н визначив рад¤нськ≥ безповоротн≥ втрати у в≥йн≥ в 7 млн. чолов≥к, член пол≥тбюро ÷  ¬ ѕ (б) ћ.ќ. ¬ознесенський Ч 15 млн., ћ.—. ’рущов Ч понад 20 млн., а ћ.—. √орбачев Ч 27-28 млн. ” картотец≥ ÷ентрального арх≥ву ћ≥н≥стерства оборони –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ заф≥ксовано: за пер≥од в≥йни 1941-1945 рок≥в —–—– втратив 16,2 млн. р¤дових ≥ сержант≥в та 1,2 млн. оф≥цер≥в, 5750 тис¤ч червоноарм≥йц≥в опинилис¤ в полон≥ ≥ близько 4 млн. пропало безв≥сти. ¬ той же час лише у 700 " нигах пам'¤т≥" –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ загальна к≥льк≥сть загиблих у бойових д≥¤х визначена у 17,5 млн. чолов≥к. јле рос≥¤ни в склад≥ населенн¤ —–—– складали близько 60 в≥дсотк≥в. —к≥льки ж тод≥ втратили во¤ки ≥нших нац≥ональностей у склад≥ „ервоноњ арм≥њ?  р≥м того, жертвами нацистського терору на окупован≥й територ≥њ –ад¤нського —оюзу стало понад 10 млн. чолов≥к. ќстанн≥ дан≥ були оприлюднен≥ рад¤нською стороною на Ќюрнберзькому процес≥.

ѕ≥д час в≥йни —тал≥н д≥¤в за принципом "з втратами не рахуватис¤" (в≥домий його афоризм: " оли гине одна людина Ч це трагед≥¤, коли гине тис¤ча Ч це статистика") ≥ цього вимагав в≥д командного складу „ервоноњ арм≥њ. “ому воЇначальники (273) не шкодували житт¤ б≥йц≥в. ћ≥ста зв≥льн¤ли в≥д н≥мц≥в до календарних "червоних" св¤т, не рахуючись ≥з величезними людськими втратами, в≥дпов≥дальн≥сть за ¤к≥ н≥хто не н≥с. Ќаприклад, догоджаючи —тал≥ну, командуванн¤ „ервоноњ арм≥њ на ознаменуванн¤ черговоњ р≥чниц≥ б≥льшовицького перевороту зв≥льнили-таки  ињв, втративши при цьому майже п≥вм≥льйона солдат≥в ≥ оф≥цер≥в. —т≥льки ж втратили ≥ рад¤нськ≥ в≥йська, ¤к≥ мали наказ за будь-¤ку ц≥ну здобути Ѕерл≥н до 1 травн¤ 1945 року. ≤ це в останн≥ дн≥ в≥йни, коли њх вдома вже чекали с≥м'њ. як писав рос≥йський письменник-фронтовик ¬. јстаф'Їв: "ћи не вм≥ли воювати ≥ в≥йну зак≥нчили не вм≥ючи. ћи залили кров'ю всю ™вропу, завалили ворог≥в своњми трупами".

” березн≥ 1995 року в ћоскв≥ в≥дбулас¤ м≥жнародна наукова конференц≥¤ на тему: "Ћюдськ≥ втрати в друг≥й св≥тов≥й в≥йн≥", на ¤к≥й ћ≥н≥стерство оборони –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ оприлюднило нов≥ цифри втрат —–—– у рад¤нсько-н≥мецьк≥й в≥йн≥ Ч 11944,1 тис¤ч чолов≥к, а ≤нститут документал≥стики √оловарх≥ву –ос≥њ Ч 19,5 млн. чолов≥к. як бачимо, розб≥жност≥ у визначенн≥ втрат —–—– разюч≥.

ќстанн≥ оприлюднен≥ рос≥йськими вченими статистичн≥ дан≥ св≥дчать, що на фронтах рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни загинуло 17,8 млн. рад¤нських во¤к≥в ≥ приблизно ст≥льки ж було поранено (в н≥мецьк≥й арм≥њ на одного вбитого припадало троЇ поранених). «агальн≥ ж втрати населенн¤ –ад¤нського —оюзу за роки в≥йни становили 38,8 млн. чолов≥к (за ≥ншими даними Ч 43,448 ). —л≥д зазначити, що ще в 1945 роц≥ ќ. ƒовженко визначив людськ≥ втрати —–—– у 30-40 млн. ≥ був близьким до ≥стини.

—хоже, що ми так н≥коли ≥ не д≥знаЇмос¤ про справжню к≥льк≥сть жертв, ¤к≥ понесли народи –ад¤нського —оюзу в розв'¤зан≥й двома тотал≥тарними режимами в≥йн≥.  ер≥вництво —–—– не ц≥кавили втрати у в≥йськах, адже наказом —тал≥на в≥д 12 кв≥тн¤ 1942 року в „ервон≥й арм≥њ в≥дмовилис¤ в≥д по≥менного обл≥ку втрат ≥ рад¤нський во¤к перетворивс¤ на статистичну одиницю. ѕочала д≥¤ти злов≥сна графа "пропав безв≥сти", на рахунку ¤коњ за роки в≥йни набралос¤ близько 4 млн. б≥йц≥в ≥ командир≥в.

ƒе¤к≥ розб≥жност≥ маЇмо ≥ при визначенн≥ втрат Ќ≥меччини у друг≥й св≥тов≥й в≥йн≥. «а оф≥ц≥йними н≥мецькими даними (274) вважалос¤, що на —х≥дному фронт≥ загинуло 2,5 млн. њх во¤к≥в, але на згадан≥й вище конференц≥њ вчен≥ д≥йшли висновку, що втрати вбитими, померлими в≥д ран ≥ хвороб та пропалих безв≥сти становили 3 024 576 чолов≥к. «агальн≥ ж втрати Ќ≥меччини у в≥йн≥ склали 5950 тис¤ч чолов≥к. як бачимо, сп≥вв≥дношенн¤ втрат далеко не на користь –ад¤нського —оюзу.

” ход≥ в≥йни до „ервоноњ арм≥њ було моб≥л≥зовано майже 6 млн. украњнц≥в. ѕоловина з них загинула на фронтах рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни, а 1,5 млн. стали ≥нвал≥дами. ƒо Ќ≥меччини примусово було вивезено 2,3 млн. юнак≥в ≥ д≥вчат.  р≥м того, на окупован≥й територ≥њ ”крањни було вбито ≥ замучено 3848467 ос≥б цив≥льного населенн¤ ≥ 1366588 в≥йськовополонених. «агальн≥ ж втрати ”крањни у в≥йн≥ становили близько 8 млн. чолов≥к, тобто загинув кожний п'¤тий житель республ≥ки.

¬агомий вклад у розгром нацистськоњ Ќ≥меччини внесли ≥ полтавц≥. Ќа фронти рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни з ѕолтавщини було моб≥л≥зовано майже 270 тис¤ч чолов≥к, з ¤ких загинуло 186 тис¤ч чолов≥к.

ѕолтавц≥ воювали на р≥зних фронтах, у партизанських загонах та антифашистському п≥дп≥лл≥ за межами област≥. «а мужн≥сть ≥ в≥двагу, ви¤влен≥ на фронтах боротьби з ворогом, орденами ≥ медал¤ми –ад¤нського —оюзу було нагороджено 55746 чолов≥к. 165 з них стали √еро¤м –ад¤нського —оюзу, серед них дв≥ ж≥нки Ч льотчиц¤ Ќ.‘. ћекл≥н ( равцова) з Ћубен ≥ п≥дп≥льниц¤ ќ. . ”бийвовк з ѕолтави. —.ј.  овпак, уродженець села  отельви, удостоЇний званн¤ √еро¤ –ад¤нського —оюзу дв≥ч≥. 26 жител≥в ѕолтавськоњ област≥ стали повними кавалерами ордена —лави.

ƒорогою ц≥ною д≥сталас¤ перемога полтавц¤м. Ќа теренах област≥ поховано 142130 в≥йськовослужбовц≥в, ¤к≥ пол¤гли в бо¤х або померли в шпитал¤х. —еред них 25 √ероњв –ад¤нського —оюзу. ¬ област≥ поховано також 6040 партизан≥в ≥ п≥дп≥льник≥в (у це число включено ≥ багато непричетних до антифашистського –уху опору людей), 261680 в≥йськовополонених та 88970 мирних жител≥в. ”сього полтавська земл¤ прийн¤ла 498820 чолов≥к.

Ќезважаючи на нечуван≥ жертви у в≥йн≥, ”крањна не здобула незалежност≥. ƒл¤ украњнського народу в≥йна у травн≥ 1945 року не зак≥нчилас¤. Ѕезкровна в≥йна тривала ≥ в 1946-1947 роках, коли близько м≥льйона украњнц≥в, у тому числ≥ й (275) учасник≥в рад¤нсько-н≥мецькоњ в≥йни, загинуло в≥д втретЇ влаштованого комун≥стичним режимом голоду. ј нац≥онально-визвольна боротьба на зах≥дноукрањнських земл¤х тривала до початку 50-х рок≥в. –¤туючи св≥т в≥д фашистського поневоленн¤, украњнський народ, ¤к ≥ вс≥ народи –ад¤нського —оюзу, вр¤тував тим самим ≥ комун≥стичний режим, в≥дт¤гнувши його крах на п≥вв≥ку. ¬ цьому неоднозначн≥сть в оц≥нках перемоги —–—– над фашистською Ќ≥меччиною.