Саксаганський
Панас Карпович [справжн. прізв. - Тобілевич; 3(15).5.1859 -17.9.1940] - видатний український актор, режисер, театральний діяч.
Н. у с. Кам'яно-Костуватому Бобринецького повіту на Херсонщині (тепер Братського р-ну Миколаївської обл.). Брат
І.
Карпенка-Карого, М. Садовського, М. Садовської. Початкову освіту здобув у Бобринецькій повітовій школі та в Єлисаветградському реальному училищі. Творче життя розпочав 1883 на сцені українського театру під керівництвом
М.
Старицького і М. Кропивницького. У 1890-98 разом з І.
Карпенком-Карим очолював власну трупу, різні театральні об'єднання кін. 1890 - поч. 1900-х років. У 1918 заснував Народний театр у Києві (тепер Львівський державний академічний театр ім. М.
Заньковецької). Працював у театрах Харкова та ін. С. вражав своєю дивовижною наполегливістю у роботі над образом, створив цілу систему попередньої роботи над роллю за столом, наголошуючи на розкритті задуму автора, ідеї твору. Невтомна праця С. свідчила про його виняткову ерудицію з питань історії та теорії мистецтва. Був надзвичайно вимогливим до себе і до драматургічного матеріалу. Особливо великої слави і досконалої акторської майстерності досягу комедіях І.
Карпенка-Карого. Створені С. сценічні образи стали класичними зразками акторської техніки і майстерності перевтілення.
За своє творче життя С. зіграв понад 100 основних ролей як комедійного, так і драматичного репертуару та багато епізодичних ролей. Кращі ролі: Возний (“Наталка Полтавка” І.Котляревського), Пеньонжка, Копач, Мартин Боруля, Харко Ледачий, Феноген, Цокуль, Іван, Потоцький, Гнат Голий, Тарас, Гнат, Юліан (“Сто тисяч”, “Мартин Боруля”, “Паливода XVIII ст.”, “Хазяїн”, “Наймичка”, “Суєта”, “Сава Чалий”, “Бондарівна”, “Безталанна”, “Лиха іскра...” І.Карпенка-Карого), Голохвостий, Кабиця, Богун (“За двома зайцями”, “Чорноморці”, “Богдан Хмельницький” М.Старицького), Іван Непокритий (“Дай серцю волю...” Кропивницького), Франц Moop (“Розбійники” Ф.Шіллера). Свої думки про створення сценічного образу С. виклав у статті “Моя робота над роллю”. Народний артист СРСР (1936).
М. Ерстенюк (Львів).
І.
З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії
України. У 3-х т.
http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
Полтава. Історична довідка
Меморіальна дошка діячам культури
Романицький Борис Васильович
Щепкін Михайло Семенович
Яворницький Дмитро Іванович
Саксаганский
(наст. фам.- Тобилевич), Панас
(Афанасий) Карпович
(15.V.1859, с. Каменно-Костоватое,-17.IX.1940, Киев) -
укр. актер, режиссер, театр. деятель. Нар. арт.
СССР (1936). Брат И. К.
Карпенко-Карого и Н. К.
Садовского.
Легендарні брати
Тобілевичі. Зліва направо:
М. Садовський, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський
http://www.day.kiev.ua/148597/
В
1875 играл в любительском кружке под рук. М. Л.
Кропивницкого (Елисаветград, ныне
Кировоград). Окончил Одесскую юнкерскую
школу (1880). Находясь на воен. службе (1880-83),
увлекался театр. иск-вом, выступал в труппе
Чернышева. В 1883 вступил в укр. проф. труппу М.
Старицкого, затем - в труппу Кропивницкого
(1885-88) и Н. Садовского (1888-90). Участвовал в
первой гастрольной поездке укр. т-ра в
Петербург и Москву (1886, 1887). В 1890 организовал
и возглавил "Товарищество русско-малороссийских
артистов". В 1898 в товарищество вош„л
Садовский и оно получило наименование "Объединенное
товарищество П. К. Саксаганского и Н. К.
Садовского". В 1900 в товарищество вошли М.
Л. Кропивницкий и М. К. Заньковецкая и оно
стало наз. "Малороссийская труппа М. Л.
Кропивницкого под руководством П. К.
Саксаганского и Н. К. Садовского с участием
М. К. Заньковецкой". После выхода из
труппы Заньковедкой и Кропивницкого наз.
"Малороссийская труппа под рук. П. К.
Саксаганского и Н. К. Садовского" (1903-05),
после ухода Садовского - "Товарищество
малороссийских артистов во главе с П. К.
Саксаганским при участии И. К. Карпенко-Карого".
В 1909 С. отказывается от руководства и
покидает "Товарищество". В 1910-15
гастролирует в разл. укр. труппах по городам
Украины и России. В 1915 принимает участие в
создании "Товарищества укр. артистов с
участием М. К. Заньковецкой и П. К.
Саксаганского под рук. И. А. Марьяненко". В
1918 создал в Киеве Нар. т-р, на базе к-рого в 1922
был организован Укр. драм. т-р им. М.
Заньковецкой (ныне - во Львове).
После
Окт. революции С. стал активным деятелем сов.
укр. т-ра. Он работал в т-рах им. М.
Заньковецкой, им. И. Франко, Харьковском нар.
т-ре (1927-31).
Актерское
и режиссерское творчество С. представляет в
истории укр. т-ра 2-й пол. 19 в. высшую ступень
критич. реализма. Глубоко нац. художник,
творчество к-рого развивалось на
драматургии Карпенко-Карого, С. в то Же
время по своим художеств. принципам и творч.
практике близок театр. эстетике выдающихся
мастеров рус. т-ра. Как актер С. стремился к
раскрытию внутр. содержания образа, к
воссозданию человеч. характеров во вс„м их
разнообразии. Реалистич. манера игры
приобретала у С. особую яркость и глубину.
Тонкий внешний рисунок роли, филигранная
обработка деталей, острая характерность
грима, жеста, разнообразная мимика,
богатейшая гамма интонац. нюансов, искром„тный
нар. юмор - таковы характерные черты
исполнительской манеры С.
Среди
лучших ролей С.: Пеньонжка, Бонавентура,
Гнат Голый, Тарабанов, Харько, Бондарь,
Опанас, Цокуль ("Мартын Боруля", "Сто
тысяч", "Савва Чалый", "Суета",
"Поливода XVIII столетия", "Бондаривна",
"Бурлак", "Наймичка" Карпенко-Карого),
Печерица, Герасим, Иван Непокрытый ("Крути",
да не перекручивай", "На ревизию",
"Дай сердцу волю, завед„т в неволю"
Кропивницкого), Карась ("Запорожец за
Дунаем" Гулак-Артемовского), Голохвостый,
Шпонька, Солопий Черевик ("За двумя
зайцами", "Где колбаса и чара, там
кончается свара", "Сорочинская ярмарка"
Старицкого), Возный ("Наталка-Полтавка"
Котляревского), Франц Моор ("Разбойники").
Режиссерскую
деятельность начал в 1889, пост. совм. с Н.
Садовским "Наталку-Полтавку". С. пост.
более 260 спектаклей. Среди них: "Суета"
(1904), "Хозяин" (1901), "Мартын Боруля"
(1891), "Бесталанная" (1890), "Сто тысяч"
(1890), "Наймичка" (1890), "Разумный и
дурень" (1891), "Поливода XVIII столетия"
(1894) Карпенко-Карого, "Назар Стодоля"
Шевченко (1890), "Лимеривна" П. Мирного
(1894), "Невольник" (1891), "Две семьи"
(1894), "На ревизию" (1891) Кропивницкого,
"Сорочинская ярмарка" (1892), "Черноморцы"
(1891) Старицкого и др. Значит, событием в
истории укр. т-ра были осуществл„нные С.
впервые на укр. яз. пост.: "Уриэль Акоста"
(1918, Киевский нар. т-р), "Разбойники" (1920,
там же), "Отелло" (1926, Т-р им.
Заньковецкой).
С.-
автор комедий "Лицемеры" (1908, запрещ.
цензурой) и "Шантрапа" (соч. 1913), поев.
высокому назначению иск-ва сцены. Был также
выдающимся педагогом, воспитал видных укр.
актеров и режиссеров - Б. Романицкого, В.
Любарта и др.
Богатый
сценич. опыт С. зафиксирован в его книгах:
"Из
прошлого украинского театра" (1938), "Моя
работа над ролью" (1937) и др. Выступал со
статьями и лекциями перед рабочей
аудиторией, страстно утверждал народность,
передовую идейность, реалистич.
направленность теа'ф. иск-ва.
Соч.:
Театр і життя, Харків, 1932; Думки про театр. Київ,
1955; По шляху життя, Київ, 1935; До молодих
режисерів, Київ, 1940.
Лит.:
Рильский M., Панас Саксаганський, "Наукові
записки Інституту мистецтвознавства,
фольклору та етнографії АН У PCP", Кив, 1947; Ч
а г о в е ц ь В., П. К. Саксаганський, Кив, 1951; Т
о б і л е в и ч Б., П. К. Саксаганський, Кив, 1957;
Панас Карпович Саксаганський. Збірник, Кив,
1948. M. Йос.
Театральная
энциклопедия (страница 378)
http://culture.niv.ru/doc/theatre/encyclopedia/378.htm
|