Меню: Особистості - Р; Історики, краєзнавці; Літературо- і мовознавці; Поети; Освітяни;
   Навчалися у Полтаві 
 Версія для друку   На головну

Ротач Петро Петрович (літ. псевд. і крипт. – Петро Самотній, Пет. Ро, П. Петрович, Микола Гомін, Роман Петренко, П. Чатор та ін.) – український поет, літературознавець.

Народився 24 січня 1925 року на х. Калениківщина Талалаївської вол. Роменського пов. на Полтавщині, тепер – у складі с. Слобідка Талалаївського району Чернігівської області, в селянській родині. В 1942–1945 рр. перебував у Німеччині як “остарбайтер”. У 1943–1944 рр., завдяки знайомству з групою української творчої інтелігенції духовно прилучився до українського патріотичного руху. У травні 1945 з англійської зони потрапив до радянської армії, був приписаний до запасного полку і два роки служив на території Румунії. Після повернення на батьківщину протягом сорока років перебував під постійним наглядом спершу МДБ, а потім КДБ. Це утруднювало можливість отримання освіти, вибір місця роботи, літературну творчість, наукову діяльність і не давало змоги відкрито публікуватися у вітчизняній періодиці (останнє стало можливим лише в 1987 році).

1951 року закінчив учительський, а в 1954-ому – педагогічний інститут у Полтаві. Працював учителем російської і української мови та літератури, шкільним бібліотекарем, методистом культосвітньої роботи при Полтавському обласному управлінні культури, учителем-консультантом обласної заочної школи, в 1969–1985 роках – старшим викладачем підготовчого відділення Полтавського інженерно-будівельного інституту. Після виходу на пенсію (1985) цілковито віддався літературній та науковій праці. Мешкає в Полтаві.

Друкуватися почав 1940 року в талалаївській районній газеті. З ліричними віршами та оповіданнями про голод в Україні 1933 року і розкуркулення виступав у 1943–1945 роках у журналах “Пробоєм” (Прага), “Дозвілля” (Німеччина) та газеті “Земля” (Плауен, Саксонія). В 50–70-х роках, долаючи заборони, виступав під псевдонімами в різних українських виданнях – від районних до столичних. Друкувався також в російській періодиці, у Польщі та Югославії. Протягом 1965–1971 років опублікував матеріали до Українського біографічного словника під назвою “Літературна Полтавщина” (журнал “Архіви України”, 577 статей-персоналій). 1967 року спільно з проф. С. Крижанівським підготував Повне зібрання творів Л. Боровиковського, упорядкував збірку “Поезії” О. Афанасьєва-Чужбинського (1972). В 1963–1988 роках співпрацював з українськими виданнями Польщі: “Наше слово”, “Наша культура” та “Український календар”, де опублікував понад 100 літературно-критичних матеріалів та наукових розвідок. Кількасот статей опублікував в енциклопедичних виданнях (“Українська літературна енциклопедія”, “Енциклопедія сучасної України” та ін.). Праці П. Ротача вміщені також в багатьох збірниках, журналах, антологіях.

1989 року в журналі “Київ” опубліковано першу збірку віршів Петра Ротача “Високі мислі – не випадкові”. 

Окремі видання: “Світло рідної хати” (Талалаївка, 1989), “Апостол правди і науки”. До 150-річчя від дня народження М. П. Драгоманова (Гадяч, 1991), “По духу брат Тараса”. До 150-річчя від дня народження композитора М. В. Лисенка (Полтава, 1992), “Колоски з літературної ниви: Короткий літературний календар Полтавщини”. Част. I. (Полтава, 1993), “Біля гнізда соловейка”. Літературно-краєзнавчі студії (Полтава, 1993), “Іван Котляревський у листуванні” (Опішне, 1994), “Грудочка любимої землі: Василь Симоненко і Полтавщина” (Опішне, 1995), “Мить і вічність: Поезії” (Полтава–Мельбурн, 1996), “Що збулось, що не збулося: Пізня лірика”, “Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграції. Короткий біобібліографічний довідник” (Полтава, 1998), “Крізь роки болю і надій: Вірші 1942–1998”, “Дух минувшини: Поезії”, “Колоски з літературної ниви: Короткий літературний календар Полтавщини”. Ч. І і II (Полтава, 1999), “Від Удаю до Орелі: Т. Г. Шевченко і Полтавщина”, “І слово, і доля, і пам’ять: Статті. Дослідження. Спогади”, “Я зробив, що міг: Листи проф. П. Митропана до автора книги. 1965–1988”, “Опанасова кобза: Проза” (Полтава, 2000), “Струн поетичних дивні звуки: Переклади” (псевд.: Петро Самотній; Полтава, 2001), “Талалаївські етюди: Листочки із дерева духу” (Полтава–Чернігів, 2001), “Під кроною Шевченкового дуба: Ювілейні виступи біля пам’ятника та Дуба Шевченка в Полтаві (1989–2001)”, “Від Яготина до Полтави: Тарас Шевченко і Полтавщина”. Кн. 2 (Полтава, 2002), “Поет із роду Боровиків: Матеріали до біографії Л. І. Боровиковського” (Полтава, 2003), ”Поклик через століття: Іван Котляревський і Полтава”. Збірник статей і досліджень (Полтава, 2003), “Священні місця Полтавщини: Дві літературні поїздки”. Гоголівський край. Гадяч. Зелений Гай Лесі Українки (Полтава, 2004), “Рядки за рядками, літа за літами… Про те, що було дороге й незабутнє”. Літературне краєзнавство. Історія книги. Фольклор. Автографи. Літературознавство. Поезія. Родинний архів (Полтава, 2005) та ін.

З 1993 року – Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців. Член редколегії журналу “Український засів” (Харків, 1994–1998). Нагороджений Грамотою Полтавського фонду імені С. Петлюри “за жертовну діяльність на ниві української культури” (1995). Почесний член Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка (1998).

Лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Панаса Мирного за книгу “Від Удаю до Орелі” і “багаторічну наукову і творчу працю в царині української культури національного відродження” (2000), а також премії імені П. П. Чубинського в галузі фольклору та етнографії Українського товариства охорони пам’яток історії та культури “за багаторічну невтомну діяльність у справі збереження історико-культурної спадщини України” (2001). У 2005 році нагороджений Грамотою НСПУ – "за визначні здобутки в українській літературі, активну участь у громадській діяльності, у відродженні культури і духовності рідного народу" та з нагоди 80-річчя від дня народження, а також значком “Почесна відзнака”.

Член Національної спілки письменників України з 1992 року.

http://www.pollitra.pi.net.ua