Меню: Громадські організації 
 Версія для друку   На головну

«Просвіта». Культурно-освітні громадські організації на Україні, що існували з 2-ї половини 19 ст.— до кінця 30-х рр. 20 ст. «Просвіта» організовувала публічні лекції, музичні вечори, засновували бібліотеки та хати-читальні, українські школи, видавали українською мовою книжки, газети. На Полтавщині творча інтелігенція — лікарі, агрономи, учителі земських шкіл, священики, земські гласні та ін. розгорнули культурно-освітню роботу через мережу кооперацій. «Просвіта» в Полтаві виникла в 1917 р., але вже на початку 20-х рр. припинила свою діяльність.

Полтавщина: Енциклопедичний довідник
(За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 811

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 Друкарні Полтавщини

 Вернадський Володимир Іванович

 Левитський Олекса Августинович

 Липа Іван

 Ротач Петро Петрович

«Просвіта» - українське культурно-освітнє товариство, засноване у Львові групою народовців 8.12.1 868. Основним завданням товариства стало сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному та економічному напрямках. За своєю структурою «П.» спочатку була одноступеневою організацією - Головний Відділ у Львові. Статут 1870 надавав можливість засновувати філії у повітах (перша філія відкрита в с. Бортники у 1875). На поч. 1890-х рр. «П.» отримала можливість відкривати власні читальні. Структуру: головний відділ, філія, читальня товариство зберегло до кінця свого існування. Новоутворені філії керували просвітнім рухом в повітах, засновували читальні та допомагали в їх роботі. Діяльність філій координував головний відділ у Львові І його концелярія. У 1914 власні читальні діяли у 75% українських населених пунктах Галичини, в 1939 мережею філій та читалень «П.» було охоплено 85% західноукраїнських земель (1914 - 75 філій, 2944 читалень, бл. 200 тис. членів; 1939 -83 філії, 3075 читалень, 360 тис. членів). Діяльність «П.» регламентувалася статутами, які затверджували загальні збори товариства. Визна­чальними в його роботі були статути прийняті у 1870, 1891 і 1924. Перший статут скасував планований раніше науковий характер діяльності товариства і дозволив поширити свій вплив на райони; другий скерував роботу на піднесення економічного добробуту українського села, і в 1924 товариство повернулося до культурно-освітньої праці. Головами «П.» були визначні постаті Галичини: А. Вахнянин (1868-70), Ю. Лаврівський (1870-73), В. Федорович (1873-77), 0. Огоновський (1877-94), Ю. Романчук (1896-1906), Є. Олесницький (1906), П. Огоновський (1906-10), 1. Кивелюк (1910-32). М. Галущинський (1923-31), І. Брик (1932-39), Ю. Дзерович (1939). Вагоме місце займала «П.» не тільки в культурному, але й політичному житті Галичини, особливо в кін. 19 ст. Найбільш суттєвого політичного забарвлення набуло товариство за часів головування лідера галицьких народовців Ю. Лаврівського, котрий намагався дійти порозуміння між українцями і поляками, народовцями і москвофілами. «П.» виступала представником народовського напрямку в справах погодження українських партій, була ініціатором створення пресового органу народовців - газети «Діло» (1880), а також політичної організації Народна Рада (1885). У 1869 «П.» добилася допомоги з краєвих фондів на видання українських книжок, спричинилася до заснування українських шкіл в умовах затвердження галицьким сеймом польської мови якурядової (1868), надсилала петиції у справі заснування кафедри української історії у Львівському ун-ті. У листопаді 1918, коли українці проголосили на руїнах Австро-Угорщини Західно-Українську Народну Республіку, товариство «П.» стало основою Державного Секретаріату освіти ЗУНР. Залишаючи за собою культурно-просвітницьку функцію, «П.» дала початок численним економічним, фінансовим, спортивним та ін. інституціям. Велика заслуга товариства в розвиткові економіки краю. Поклавши собі за мету поліпшити матеріальний рівень життя українців, як необхідну умову їх культурного розвитку, «П.» заснувало при читальняхкрамниці, кооперативи, молочарні, ощадно-позичкові каси, проводило заходи для піднесення агротехнічної культури, забезпечувало друкованою продукцією теоретичні та практичні народногосподарські програми. Економічною діяльністю у 1906 займалася окрема господарсько-промислова комісія. Велика увага приділялася економічній освіті українського села. «П.» відкрила Торгівельну школу у Львові (1911), Жіночу школу господарства в Угорцях Винявських (1912) та Господарську школу в Миловані (1912). Для здібної молоді товариство призначало стипендії та влаштовувало стажування в Європі. Новим етапом в розробці економічних програм у Галичині став організований «П.» Перший Український просвітньо-економічний конгрес 1909 року, в якому взяли участь діячі освіти та економіки з усіх куточків українських земель. Великого значення протягом усього часу існування «П.» надавала видавничій діяльності, як основі поборювання неграмотності та ширення просвіти серед українського населення Галичини. Перша книжка під назвою «Зоря» вийшла в 1989 тиражем 2 тис. прим. За 60 років «П.» видала близько 1000 назв видань, в основному, популярного змісту. З 1877 товариство видавало щомісячні книжечки, які розсилало в обмін на членські внески. При допомозі урядових дотацій «Просвіта» з 1869 до 1876 готувало та видало 22 підручники для українських гімназій (загальний тираж 15100 примірників), що дало поштовх для розвитку української національної освіти. В 1878 у «П.» виходить перший український молитовник, написаний народною мовою. Високим рівнем підготовки вирізнялися серійні видання товариства. Всього «П.» видала 8 серій: «Руська Письменність» (пізніше «Українське Письменство», 1904-28, 25 томів, загальний тираж 172 тис. прим.); «Просвітні Листки» (1907-27, 8 книжок, 23 тис. прим.); «Народна бібліотека»» (1920-27,38 книг, 203 тис. прим.), «Загальна бібліотека» (1920-25, 8 книг); «Учітеся, брати мої...» (1921-29, 9 книг, 45 тис. прим.); «Історична бібліотека» (1928-25, 10 книг, 48 тис. прим.); «Бібліотека «Життя і Знання» (1925-39, 53 книг, 158 тис. прим.). Для ширення просвіти і розвитку теорії та практики української книжкової справи, «Просвіта» видавала 7 періодичних органів: «Письмо з «Просвіти» (1876-79, 1891-94, 1907-14, 1921-33), «Читальня» (1894-96), «Аматорський театр» (1925-27), «Бібліотечний порадник» (1925-26), «Народна Просвіта» (1922-27), «Життя і Знання» (1927-39), «Просвіта» (1936-39). Редакторами книг і періодичних видань «П.» були відомі громадські і культурні діячі. Зокрема, Ю. Романчук, Ом. Партицький, Я. Весоловський, І. Франке, С. Шах, В. Левицький (Василь Лукич), П. Огоновський, К. Левицький та ін. Художньої цінності книгам «П.» додають ілюстрації художників Ю. Панкевича, І. Труша, П. Ковжуна. З 1869 при централі «П.» функціонувала наукова бібліотека, яка після передачі в 1909 значної частини фондів Бібліотеки НТШ реорганізована в публічну бібліотеку. Велика кількість книг поступала із Наддніпрянської України шляхом книгообміну та доброчинних пожертв. Власні бібліотеки мали понад 50% читалень «П.». Одночасно з виданням популярної літератури «П.» організувала в регіоні широку мережу книгорозповсюдження. Книги розсилалися поштою, вперше була організована виїздна торгівля («мандрівні бібліотеки- 1924), проводилися виставки-ярмарки української книги. Незважаючи на власні матеріальні труднощі, велику кількість книжок «П.» поширювала як благочинну допомогу, а також розсилала у віддалені місця компактного проживання українців. У 1930-х рр. товариство відкриває власну книгарню у Львові. Одночасно з бібліотекою при «П.» був заснований музей і архів, де зберігалося чимало реліквій, котрі згодом були передані НТШ та Національному Музею. Джерелом прибутків «П.» були членські внески (бл. 30%), пожертви громадян, краєві та державні дотації, прибутки з власних установ. Переважна більшість поляків у галицькому сеймі перешкоджала виділенню державної допомоги товариству, а після Першої світової війни 1914-18 будь-які дотації припинилися. Польська влада чинила опір при реєстрації нових філій та читалень, не дозволяла поширювати роботу на північно-західні землі. У вересні 1939 діяльність «П.» була припинена, значна кількість майна і книжкових фондів товариства знищена. Діяльність львівської «П.» викликала широке зацікавлення за межами Галичини, і, в першу чергу, на Наддніпрянській Україні. Заснувати аналогічні товариства тут була можливість тільки після революції 1905. Перше освітнє товариство за прикладом галицького і під назвою «П.» виникло в жовтні 1905 в Катеринославі. Товариство відкрило 4 філії, розпочало видавничу діяльність (часопис «Добрапорада»). В її роботі брали участь Д.Яворницький, В. Біднов, Д. Дорошенко та ін. Восени 1914 була закрита за «розповсюдження сепаратизму». Активно почала свою діяльність «П.» в Одесі (листопад 1905). Товариство відкрило бібліотеку, книгарню, музей, проводило літературно-музичні вечори, розпочало видавничу діяльність (часопис «Народна Справа»). В 1906 завдяки «П.» в Одеському ун-ті проводилися виклади історії України М. Грушевського українською мовою. Проте в 1908 її діяльність заборонили. В травні 1906 відкрилася «П.» у Києві, яка згодом стала керівним центром для інших товариств. Заходами Б. Грінченка, М. Лисенка, Лесі Українки, С. Єфремоеата ін. Київська «П.» розгорнула широку видавничу діяльність (34 книги накладом 163760 прим.), відкрила бібліотеку-читальню, проводила лекції, концерти, виставки. В київській «П.«діяло 3 комісії: артистична, шкільно-лекційна, бібліотечна, які визначали основні напрямки її діяльності. Окрема підкомісія займалася розробкою національних програм для дошкільних закладів, початкової школи, народного університету. Проте в 1910 влада ліквідувала товариство. В 1906-11 «П.» діяли в Кам'янці-Подільському, Житомирі, Чернігові, Миколаєві, Мелітополі та ін. містах України. У 1917-22 «П.» стали центрами українського національного життя на центральне та східноукраїнських землях. 20.9.1917 у Києві відбувся з'їзд «П.», на якому було утворено Всеукраїнську Спілку. В 1922 році понад 4 тисячі філій «П.» було ліквідовано. На поч. 20 ст. «П.» діяли на Підляшші, Холмщині, Волині, Закарпатті, в ряді країн Європи, Північної та Південної Америки. Всі вони в міру своїх можливостей підтримували зв'язки із Львівським товариством, намагалися налагодити книгообмін. У вересні 1990 товариство відновило свою роботу під назвою Товариство української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта».

А. Середяк (Львів).