Меню: Особистості - З; Історики, краєзнавці; Етнографи; Громадські діячі; Почесні громадяни; Музейники 
 Версія для друку   На головну

Зарецький Іван Антонович — Зарецкий Иван Антонович — (1857, с. Лютенька Гадяцького повіту — 1936, ст. Кувандик, Казахстан) — археолог, етнограф, земський і громадський діяч, дійсний член ПВАК та ряду наукових товариств Росії, почесний громадянин Полтави (1902 р.).

Народився в сім'ї заможного козака. Самотужки опанував освіту, освоїв мистецтво фотографії, мав талант рисувальника. З 1891 р. — співробітник управи Полтавського земства, один із фундаторів Полтавського природничо-історичного музею. Зацікавившись старожитностями, на поч. 1880-х рр. за власний рахунок провів серію археологічних розкопок у Поворсклі, досліджував полтавські підземелля. В 1892—1902,1910—1912 рр. працював у музеї Полтавського земства; вивчав народні промисли Полтавщини, уфундував зразкову гончарну майстерню в Опішні (1894 р.), заснував у Полтаві фарфорове виробництво. Брав участь у дослідженнях і збереженні всесвітньовідомого Малоперещепинського скарбу 1912 р. та підготовці першої наукової праці про цю пам'ятку. В 1912 р. переїхав до Воронежа; в 1915 р. оселився в Оренбурзі. Помер під час археологічних розкопок в Північному Казахстані.

Білоусько О.А., Мирошниченко В.І. Нова історія Полтавщини.
 Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 233

Іван Антонович Зарецький (1857 - 14.08.1936)

Іван Зарецький – фундатор Краєзнавчого музею

Іван Антонович Зарецький залишив пам’ять по собі як видатний краєзнавець, археолог і етнограф. Не випадково згадували це ім’я і в час 100-літнього ювілею Полтавського краєзнавчого музею (1991 — 1993), бо він був одним із його фундаторів. Більше 35 років прожив він у Полтаві, зробивши значний творчий внесок у культурний поступ міста.

Іван Зарецький народився у серпні 1857 року в селі Лютеньці Гадяцького повіту. Як свідчив М. І. Гавриленко, він не закінчив навіть початкової школи, але самоосвітою досяг широких і ґрунтовних знань, особливо в галузі природознавства. Життя «непатентованого вченого», авторитет якого, одначе, був високий, проходило в складних умовах. Це був справжній самородок. Той же Микола Гавриленко писав в одній неопублікованій статті, що Зарецький «довгий час здобував собі хліб настройкою роялів». Тобто розумівся ще й на музиці.
Любов до старожитностей Іван Антонович успадкував від батька, про якого, на жаль, відомостей немає. Вже наприкінці 80-х років він стає членом Московського товариства любителів природознавства, антропології і етнографії і членом Московського археологічного товариства. Тоді ж його запрошують на службу в Полтавське губернське земство, де він прилучається до формування колекцій краєзнавчого музею. Як колектор Іван Антонович брав участь у геологічній експедиції професора Гурова, що досліджувала Полтавщину, а також і в експедиції Докучаєва, де він зазнайомився з Володимиром Вернадським, з яким від тих пір підтримував дружній зв’язок. Стараннями Зарецького була придбана орнітологічна колекція генерала Шульговського, перевезено з Лубен відому музейну збірку Катерини Скаржинської.

З 1893 року Іван Зарецький досліджував гончарні промисли Полтавщини, і наступного року губернське земство опублікувало на цю тему 126-сторінкову працю. А в 1901 році за дорученням губернської управи Іван Антонович підготував колекцію кустарних виробів для Всеросійської виставки в Петербурзі і був її куратором. Також і на 2-й Всеросійській виставці в Петербурзі він завідував Полтавським відділом. На знак вдячності за це його було обрано почесним громадянином Полтави. Шануючи знання і досвід Зарецького, Петербурзький етнографічний музей обрав його своїм членом-кореспондентом.

Зацікавлення археологією Зарецький виявив ще наприкінці 70-х років. Він перший розпочав досліджувати археологічні об’єкти на Полтавщині, зокрема в Середньому та Нижньому Поворсклі. В 1889 — 91 роках досліджував пізньосередньовічні підземелля міста Полтави. Остання праця його на Полтавщині — розкопки в урочищі Мечеть на Кобеляччині. Він опублікував наслідки цих розкопок, надрукував також опис Мало-Перещепинського скарбу, відкритого в 1906 році. Комісія, яка оглядала цю знахідку, була здивована тим, що Зарецький одразу прочитав і переклав латинський напис, вибитий на блюді, котре дістало назву «патерна».
Дослідник Зарецький опублікував 13 наукових праць, які одержали високу оцінку, а робота «Дослідження гончарного промислу Полтавської губернії» з малюнками, що є тепер бібліографічним раритетом, не втратила свого значення й сьогодні. Свої статті Іван Антонович друкував у журналі «Хуторянин» (1898), газеті «Полтавский вестник» (1905), «Трудах Полтавской архивной комиссии» (1912). Блискучу рецензію на сторінках «Киевской старины» і 8-го археологічного з’їзду одержала праця «Про значення української літератури для народу і про українську мову».

У 1903 році Іван Антонович організував у Полтаві концерт лірників і бандуристів, в якому взяли участь близько 20 жебраків-лебіїв і був присутній М. Лисенко.

У 1912 році Зарецький виїхав з Полтави у Воронеж, а звідти в 1915 році перебрався в Оренбург, де й дожив віку. Спершу він працював спеціалістом кустарних промислів краю, потім деякий час завідував фаянсовим заводом, а з 1928 став співробітником Оренбурзького музею. Роком раніше він за умовою з Товариством вивчення Казахстану розкопав і Описав 20 курганів пізніх кочівників. Працюючи в музеї, Іван Антонович продовжував займатись археологічними розкопками, етнографією, проводив геологічні пошуки. Разом із сином Федором він відкрив поклади вогнетривкої глини і каоліну. В 1935 році його обрано членом-кореспондентом Інституту матеріальної культури.

Помер Іван Зарецький під час археологічних розкопок в Саракташському районі і похований на станції Кувандик Оренбурзької залізниці.

Праці Зарецького не втратили свого значення й нині. Про них йдеться в книзі Ковпаненка «Племена скіфського часу на Ворсклі» (1967). Археологічні збірки вченого «відкрили» так звану Бондарихинську культуру, яка засвідчила міграцію населення з Правобережжя в Поворскля в кінці VIII століття до н.е.

Лихі обставини змусили Зарецького покинути рідний край. У листі до М. Гавриленка від 8.02.1928 року він писав, що завжди і всюди залишається полтавцем і ні на хвилину не забуває «своєї любої Полтави і Полтавщини» і що «хотів би повернутись» назад. Йому здається, що ось-ось він знову повернеться в Полтаву...

Архів Івана Антоновича Зарецького в 1993 році перевезено з Оренбурга до Полтави, в краєзнавчий музей.

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви”