Булгарі Євгеній
(Булгар, Булгарис, Булгаріс, Болгарський, Вулгарис) Євгеній (світське ім’я – Елевферій (Єлефтерій); 22(11).08.1716– 09. 07(27.06).1806) – церк. та освіт. діяч, науковець, письменник. Почесний чл. Петерб. АН (1776). Н. на о-ві Корфу (нині Керкіра, Греція) в родині чиновника венеціанської адміністрації на Іонічних о-вах. Навч. в грец. школах, Падуанському ун-ті (Італія). 1739 прийняв постриг, з 1742 викладав у містах Яніна, Козані (обидва Греція), на Афоні, в Стамбулі.
1764 замешкав у Лейпцигу, ввійшов до заснованого кн. Ю. Яб- лоновським наук.-літ. т-ва, надрукував «Логіку» (зб. давніх і нових філос. текстів), переклади з Вольтера, причому трактат «Про розбрат поміж церков Польщі», в якому франц. мислитель захищав православних Речі Посполитої, Б. супроводив власними міркуваннями про свободу вірувань (пізніше він, автор терміна «культотолеранція», виступав за навернення уніатів до православ’я).
1769 в Берліні познайомився з прусським королем Фрідріхом II. 1770 переклав грец. мовою ств.
Катериною II «Наказ» комісії з укладання нового Уложення. На запрошення рос. уряду влітку 1771 прибув до Санкт-Петербурга. Маючи репутацію найосвіченішого грека, виконував обов’язки придворного бібліотекаря та експерта з різних галузей знань. Того ж року переклав з італ. мови брошуру «Прагнення греків до Європи християнської» Антона Джики (Гики), підготував трактати про критичний стан Осман. імперії, про залюднення пд. Російської імперії тощо.
1772 закликав європ. монархів згуртуватися проти султана. В останній період російсько-турецької війни 1768–1774 написав кілька агітаційних тв., об’єднаних рефреном «Нехай загине Карфаген», а після укладення Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 – «Переможну пісню на підписання миру з Портою Оттоманською». Переклав грец. мовою оду рос. поета Василя Петрова, присвячену
Г. Потьомкіну.
1776 оселився у Полтаві, призначений архієпископом новоств.
Слов’ян. та Херсон. єпархії з резиденцією у
Хрестовоздвиженському монастирі. Відкрив місц. шк. співаків (півчих), 1778 перетворив її на
уч-ще, передавши кер-во викликаному ним з-за кордону
Никифору Феотокі, а кураторство – бунчуковому товаришеві П.
Паскевичу (у подарованому К.
Розумовським приміщенні).
1779 Б. зосередився на наук. і літ. діяльності (на архіпастирській каф-рі його замінив Н.Феотокі). Після 1781 перебував у Херсоні. Підтриманий Г.
Потьомкіним, досліджував, зокрема, минуле Новоросії, історію сарматів, Київської Русі, а також творчість Ф.
Прокоповича, С. Яворського.
Повернувшись до С.-Петербурга (1787), опубл. свої пер. з лат. мови на грец. Вергілієвих «Георгік» (1786) і «Енеїди» (1791– 92) з коментарями й присвятами Катерині II та Г.Потьомкіну. Рос. було перекладено його оригінальні праці – «Историческое разыскание о времени крещения российской великой княгини Ольги» (СПб., 1792), «Ответ митрополиту римско-католической церкви Станиславу Сестренцевичу на вопрос его “Каким языком говорили древние сарматы?”» («Вестник Европы», 1805, № 9).
1801 усамітнився в Олександро-Невській лаврі в С.-Петербурзі, де по смерті й був похований 1806. Рукописи заповів ніжин. купцям-доброчинцям братам Зосимам (Зосимадам), решту майна – реліг. та освіт. закладам.
Літ.: Евгений [Болховитинов Е.]. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви, ч. 1–2. СПб., 1827; М.М. Евгений Булгарис и Никифор Феотокитос, предтечи умственного и политического пробуждения греков. «Москвитянин», 1844, № 2; Лебедев А. Евгений Булгарис, архиепископ Славенский и Херсонский. «Древняя и новая Россия», 1876, № 3; Batalden S. Catherine II’s Greek Prelate: Eugenios Voulgaris in Russia, 1771–1806. New York, 1982; Арш Г.Л. Евгений Булгари в России. «Вопросы истории», 1987, № 4; Терентьева Н. Греческие просветители Евгений Булгарис и Никифор Феотоки. В кн.: Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII–XIX ст. К., 2001.
П.Г. Усенко.
e-Енциклопедія історії України
Портрет:
http://eparhia.sakha.ru/
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
Полтава. Історична довідка
Полтавська (Слов'янська) семінарія
|