Борис Дмитрович Грінченко
|
|
Меню: Особистості - Г;
Письменники; Громадські діячі;
Політичні діячі;
Літературо- і мовознавці |
|
Грінченко Борис Дмитрович (літ. псевд. Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий та ін.; 27.11(09.12).1863 - 23.04.(06.05).1910) - видатний український письменник, громадсько-політичний діяч, вчений-мовознавець і педагог. Н. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумська обл.). Вчився в реальному училищі у Харкові. З 1881 вчителював на Слобожанщині і Катеринославщині. В 1891 (за н. даними - 1892) Г. спільно з І. Липою, М. Міхновським, Ю. Міхновським, В. Боровиком, М. Вороним, О. Черняхівським заснував Братство Тарасівців. В 1884-1900 працював у Чернігівському земстві, активно співпрацював з місцевою Громадою. На кошти І. Череватенка, організував на Підросійській Україні видавництво популярних книжок українською мовою (“Про грім та блискавку”, “Велика пустиня Сахара”, “Жанна д'Арк”, життєписи І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка та ін. 3 1902 жив і працював у Києві. 3 1904 став одним з лідерів новоствореної Української Демократичної Партії. Наприкінці 1904 очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську Радикальну Партію, (наприкінці 1905 об'єдналась з УДП в Українську Демократичну - Радикальну Партію. За дорученням київської Громади редагував “Словар української мови” (т.т. 1-4, 1907-09), з 1906 - співробітник газети “Громадська Думка” та редактор журналу “Нова Громада”. В 1906-09 очолював київську “Просвіту”. Г. належав до гурту найвизначніших представників українського народництва. В період найбільшого розмаху великодержавно-шовіністичної політики російського уряду в Україні, виступав за послідовне проведення національно-культурницької роботи серед українського суспільства. Свої політичні погляди виклав у написаній ним програмі УДРП та у “Листах з Наддніпрянської України” (газета “Буковина”, 1892-93). Літературну діяльність розпочав у 80-ті роки. Г. автор близько 50 оповідань (“Чудова дівчина”, 1884; “Сама, зовсім сама”, 1885; “Олеся”, 1890; “Украла”, 1891; “Дзвоник”, 1897 та ін.), повістей (“Соняшний промінь”, 1890; “На розпутті”, 1891; “Серед темної ночі”, 1900; “ Під тихими вербами”, 1901), збірок поезії (“Пісні Василя Чайченка”, 1884; “Під сільською стріхою”, 1886; “Під хмарним небом”, 1893 та ін.). Історичній темі присвячені драми: “Серед бурі” (1897), “Степовий гість” (1897), “Ясні зорі” (1884-1900). Г. перекладав твори Фрідріха Шіллера, Йогана-Вольфганга Гете, Гайнріха Гейне, Віктора Гюго, та ін. Г. впорядкував і видав у трьох книгах “Етнографічні матеріали зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях” (т.т. 1-3, 1895-99). Йому належать цінні збірки народної творчості “Пісні та думи” (1895), “Думи кобзарські” (1897), “Веселий оповідач” (1898) та ін. Плідно працюючи в галузі народної освіти. Г. свої педагогічні погляди виклав у працях: “Яка тепер народна школа в Україні” (1896), “Народні вчителі і вкраїнська школа” (1906), “На беспросветном пути. Об украинской школе” (1906) та ін. Г. боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови. Створив ряд шкільних підручників, серед яких “Українська граматика”, “Рідне слово”. Помер у Оспедалетті (Італія), похований у Києві. [Приймав участь в урочистостях з нагоди відкриття пам'ятника І. П. Котляревському у Полтаві в Просвітницькому будинку ім. М. В. Гоголя - Т.Б.] І.
З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії
України. У 3-х т.
Посилання на сторінку/ссылка на страницу:
|
