Меню: Особистості - Г; Імена на карті; Письменники; Навчалися у Полтаві
 Версія для друку   На головну

Гоголь Микола Васильович — Гоголь Николай Васильевич — (20.03/1.04.1809, с. Сорочинці Миргородського повіту (тепер с. Великі Сорочинці Миргородського району) — 21.02/4.03.1852, Москва) — письменник, класик російської літератури.

Народився в заможній поміщицькій сім'ї, яка володіла понад 400 душами кріпосних селян і близько 1100 дес. землі в с. Василівка. В сім'ї було 12 дітей, з яких вижили чотири доньки і один син. З дитинства був дуже хворобливим, що наклало відбиток на подальшу життєдіяльність. Навчався в Полтавському повітовому училищі (1818—1819 рр.) і Ніжинській гімназії вищих наук (1819—1828 pp.). Гімназистом почав вести своєрідний щоденник — «Книгу всякой всячины, или Подручную энциклопедию», куди записував пісні, легенди, оповіді, цитати з книг. Тоді ж написав перші власні літературні твори (не збереглися). Після закінчення курсу подався до Петербурга, де зайнявся літературною творчістю.

У 1829 р. опублікував під псевдонімом поему «Ганс Кюхельгартен», але після негативної оцінки твору критикою зібрав усі непродані екземпляри і спалив їх. Зробив спробу влаштуватися актором, але його гру забракували на першій репетиції. В 1830—1831 рр. служив переписувачем у департаменті уділів. Потім дістав посаду старшого вчителя історії в жіночому Патріотичному інституті. Незважаючи на першу літературну невдачу, продовжував писати. Цього разу звернувся до добре знаного українського життя і фольклору. На прохання сина мати надсилала йому численні матеріали про народні повір'я, звичаї, побут, усілякі старожитності. Цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» (ч. 1—2, 1831—1832 рр.) приніс М. Гоголю літературну славу. У 1834 р. посів посаду ад'юнкт-професора на кафедрі загальної історії Петербурзького університету, однак його професура зазнала фіаско, і вже через рік він подав у відставку. Знудившись за творчою роботою, з піднесенням узявся за літературні сюжети: в 1835 р. побачили світ збірки «Миргород» і «Арабески», повість-епопея «Тарас Бульба», в 1836 р. — повість «Ніс» і комедія «Ревізор», де зазвучав знаменитий гоголівський «сміх крізь сльози».

Критика оголосила, що в особі М. Гоголя російське суспільство має великого письменника. В 1836 р. виїхав за кордон, де перебував, з перервами, до 1848 р. За кордоном написав поему-роман «Мертві душі» (ч. І, 1842 р.), яка стала вершиною творчості письменника. В 1847 р. опублікував книгу «Вибрані місця з листування з друзями», яка дістала неоднозначну оцінку в суспільстві. Після повернення до Росії з одержимістю працював над другою частиною «Мертвих душ», але після 10 років праці спалив рукопис. М. Гоголь взагалі був дуже вимогливим до себе. Письменництво було для нього великою «душевною справою». Зважаючи на хронічну недугу і постійний тяжкий душевний стан, він ніколи не міг дозволити собі розкоші чекати натхнення. Говорив, що якщо в якийсь день не працюється, то все одно треба брати в руки перо і виводити хоч би «Микола Васильович Гоголь, Микола Васильович Гоголь...» і так до тих пір, поки не проснеться думка, розбуджена рукою. Для здійснення свого письменницького покликання жертвував своїм особистим життям.

Був відлюдькуватий, цурався незнайомого товариства і, як це не парадоксально, зовсім не знав реальної російської дійсності. Дослідники підрахували, що за три переїзди з Петербурга в Полтавську губернію і в зворотному напрямку він бачив Росію на власні очі протягом 27 днів їзди і 7 днів вимушеної зупинки в Курську — до появи «Ревізора» і протягом 20 днів їзди — в проміжку між «Ревізором» і від'їздом за кордон, де були написані «Мертві душі». Прототипами героїв М. Гоголя були переважно його земляки: миргородські поміщики, чиновники та міські обивателі. Може, через це на батьківщині М. Гоголя не любили. Навіть через півстоліття по смерті про письменника в рідних краях згадували неохоче. Зате тут існувала легенда, ніби він не спалив другий том «Мертвих душ», а закопав його разом з незліченним багатством у кургані, насипаному на березі ставка в рідній Василівці. Цей пагорб кілька разів намагалися розкопувати, проте «гегелівських скарбів» копачі не знайшли.

З дитинства М. Гоголь був суб'єктом з природженою невропатичною конституцією. Першу половину свого життя він був неврастеніком, другу — іпохондриком. У свої останні роки письменник перебував у пригніченому стані, відчуваючи страх смерті. Він усамітнювався, молився, перебував у нервовому розладі, який набув характеру релігійного затьмарення. Лікарі не знаходили в нього якоїсь небезпечної хвороби, але він не вірив медикам, відмовлявся від ліків. Друзі намагалися розрадити його, але він уникав зустрічей або відмовчувався. Навіявши собі, що постіль буде для нього смертним одром, постійно сидів у кріслах, але врешті зліг, щоб уже не встати. До останнього вірив у чудодійне втручання Бога. Помер від нападу т. зв. періодичної меланхолії, ускладненої виснаженням і малокрів'ям мозку. Був похований у Свято-Даниловому монастирі. Незвичайні обставини смерті породили чутки, ніби його поховали живим. У радянські часи, після облаштування в монастирських приміщеннях колонії для малолітніх злочинців цвинтар знесли, а прах М. Гоголя в 1931 р. перенесено на кладовище Новодівичого монастиря. Під час перепоховання останків з'ясувалося, що кістяк лежав у труні долілиць і був без черепа; останній невдовзі знайшли неподалік, але сумніви щодо його належності М. Гоголю залишаються до цього часу.

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини.
 Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 113-114

Гоголь Микола Васильович — Гоголь Николай Васильевич — (20.03/1.04.1809 — 21.02/4.03.1852)

Микола Васильович Гоголь — гордість російської літератури. А української хіба ні? Так, він є також і українським письменником, бо не лише мова, якою пише автор, визначає його як творчу особистість, а насамперед той матеріал, з якого складається ця творчість. А матеріал у письменника Гоголя в переважній більшості український. І не тільки у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» чи в «Миргороді» або «Тарасі Бульбі», а й у «Мертвих душах». М. Гоголь — гордість його рідного краю — Полтавщини, яку він завжди і всюди носив у своєму серці.

Микола Гоголь (Яновський) народився 1 квітня 1809 року у селі Сорочинцях (тепер — Великі Сорочинці) в поміщицькій сім’ї. Дитинство минуло у селі Василівці (Яновщині, тепер Гоголеве Шишацького району). У розвитку духовного світу хлопця певну роль відіграв батько Василь Панасович, поет і драматург того часу (помер 1825 року). Навчався Гоголь у Полтавському повітовому училищі (1818 — 1819), брав уроки в учителя гімназії Г. Сорочинського. В 1821 — 1828 роках навчався в Ніжинській гімназії вищих наук. Після того виїхав шукати щастя в Петербург.

Цілеспрямована натура Гоголя привела його до мети: 1831 року виходить 1-а частина «Вечорів», у 1832 — друга. Успішний дебют подвоїв сили. З’являються збірки «Миргород», «Арабески» (1835), комедія «Ревізор» (поставлена 1836), нарешті «Мертві душі» (1841) та «Вибрані місця з листування з друзями» (1847).

У червні 1836 року Гоголь зі своїм шкільним товаришем і земляком О. С. Данилевським виїхав за кордон. У Швейцарії, Римі, Парижі він працював над поемою «Мертві душі», писав також драму з історії Запоріжжя (збереглися уривки), повість «Рим» (1842) та ін.

Микола Васильович ніколи не забував Василівку, матір, сестер. В Яновщину він приїжджав із Петербурга і з-за кордону влітку 1832, 1835, 1841, 1848, 1850 та 1851 років. Залишаючись дома на все літо, він іноді відвідував Полтаву, Миргород, Шишаки, Обухівку та інші села. На початку червня 1848 року їздив до Києва на побачення з О. Данилевським.

Під час останнього перебування в Україні весною 1851 року він працював над другим томом «Мертвих душ» (з 20 квітня до 22 травня). Улюбленими місцями прогулянок для Гоголя були в цей час навколишні поля і особливо ліс поблизу Василівки під назвою Яворівщина. Рідні місця — Диканьку, Миргород, Сорочинці, Гадяч, річку Псьол — М. Гоголь прославив у багатьох своїх творах. Сучасник, відзначаючи велику любов письменника до рідних місць, писав, що саме тут відбувався «акт поетичної творчості» Гоголя, і тому «Василівка робиться для нас куточком особливо цікавим». Шляхи М. В. Гоголя пролягали через Опішнє, Чорнухи, Велику Багачку, Обухівку та інші населені пункти нашого краю.

Микола Гоголь відомий і як збирач та великий шанувальник українського фольклору. Зібрані ним пісні були опубліковані 1909 року Академією наук. Панас Мирний в листі до М. Коцюбинського 1902 року писав: «Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш...»

На Полтавщині працює два музеї М. В. Гоголя — у селі Великі Сорочинці, де письменник народився і був охрещений (відкритий 1951 року), та в Гоголевому (колишній Василівці), де в 1982 — 84 роках відбудовано весь комплекс будівель, що складали садибу Гоголів. Пам’ятники письменникові є в Полтаві, Сорочинцях, Диканьці, Миргороді, Пирятині, селах Шишаки, Білоцерківка та ін.

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви"