Гнилосиров
(Гнилосир) Василь Степанович
— Гнилосыров Василий Степанович — (літ. псевдонім А.
Гавриш; 9/21.03.1836, Кобеляки - 22.10/3.11.1900, Канів) —
письменник, журналіст, фольклорист, педагог,
громадський діяч, літописець і хранитель
Шевченкової могили.
Був
позашлюбною дитиною відставного
гусарського полковника А. Г. Гавриша.
Офіційним батьком став управитель
сусіднього поміщицького маєтку С. А.
Гнилосиров. Освіту одержав в Першій
Полтавській гімназії (Полтавському
повітовому училищі - згідно з "Полтавщина:
Енциклопедичний довідник" (За ред. А.В.
Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 748 - Т.Б.) та на історико-філологічному
факультеті Харківського університету. Був
активним учасником Харківської,
Полтавської і Київської Громад.
Літературна спадщина В. Гнилосирова досить
скромна. В історію він увійшов насамперед
завдяки своїй подвижницькій діяльності,
пов'язаній з іменем Т. Шевченка та його
могилою. Перебравшись у 1873
р. до
Канева, до виходу на пенсію в 1895 р.
працював учителем історії та географії
міського двокласного училища, був його
директором. Був очевидцем і учасником всіх
подій, які відбува лися біля Шевченкової
могили в 1870—1890-х рр. Його записки-спогади
стали літописом минулого Тарасової гори, а
сам він — першим літописцем історії
національної Святині. У 1897 р. увів традицію Книги вражень, що
її шанувальники Кобзаря ведуть ось уже
понад століття. Зіграв основоположну роль в
організації першого в світі народного
музею Т.Шевченка — Тарасової світлиці, яку
створив у збудованій 1884 р. сторожовій хаті біля могили
Кобзаря. Вів ретельний облік перших
експонатів та їх дарувальників. В останні
роки життя працював над упорядкуванням
матеріалів з історії Шевченкової могили (рукописна
книга
«К истории могилы Т. Г.
Шевченко (Из
записок обывателя)».
Помер на 65-му році життя. Похований на
Канівському новому цвинтарі. В радянські
часи могилу було зруйновано.
Білоусько О.
А.,
Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини.
Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 185
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
|