|
Переселенці з Полтавщини. У 1897 р. було
проведено Всеросійський перепис населення.
За його даними в різних місцях Російської
імперії проживало 443 115 чол., що народилися
на Полтавщині і з різних причин залишили її.
Абсолютна більшість цього контингенту —
переселенці-кріпаки, якими під час
колонізації південної Росії на початку 19 ст.
поміщики заселяли придбані землі в
степовій і приморській смузі. Якщо з 1815 по
1830 р. з Полтавської губернії переселено 7475
ревізьких душ, то за один 1843 р. уже 14 502 душі.
До середини 19 ст. середній розмір
земельного наділу в Полтавській губернії
був близько 3,5 дес. на ревізьку душу і тому
зубожіле селянство Полтавщини масово
тікало на південь, де були вільні землі та
існувала потреба в робочих руках. У 1861—1917
рр. в різні, переважно південні, південно-східні
і східні регіони Російської імперії
виїхало 817 709 осіб, з яких 443 115 залишило
губернію до 1896 р. і 374 594 особи з 1896 по 1917 рр.
Основними районами розселення вихідців з
Полтавщини у 2-й половині 19 ст. були:
Північний Кавказ (35, 26%), три південно-українські
губернії (Херсонська, Катеринославська і
Таврійська, 30,91 %), Сибір (16,75%), Дон (15,58%),
Казахстан (6,24 %) і Далекий Схід (5,26 %). У період
імперіалізму напрями міграційних потоків з
Полтавщини зазнають суттєвих змін. З 253 562
осіб, відносно яких є точні дані, 113 383 (44,71 %)
прибули до Казахстану, 101665 (40,09%) — в Сибір, 35
862 (14,15 %) — на Далекий Схід і 2652 (1,05 %) — в
Середню Азію. Продовжувалося також
переселення, хоч і в незрівнянно менших
розмірах, у райони Дону, Кубані, Ставрополя
і Поволжя. Але відповідна статистика
відсутня.
Причини переселенського руху в період
капіталізму, масштаби якого з Полтавської
губернії не знали собі рівних серед усіх
інших губерній країни, крилися в тогочасних
аграрних відносинах. До 1861 р. в користуванні
селян Полтавщини знаходилося 806 094 дес.
землі, а після реформи стало 505 133 дес., тобто
у колишніх поміщицьких селян було
відрізано 300 961 дес. Це найвищий процент
відрізків по Україні (37,3 %). Навіть за
висновками уряду кількість малоземельних
або безземельних селян на Полтавщині
досягає «цифр, беспримерных по всей России».
З 1874 по 1899 р. Полтавщина займала перше місце
в Росії по виїзду переселенців у Сибір, на
Амур, Далекий Схід, на Кавказ, Поволжя та
інші регіони. Офіційно визнавалось, що для
забезпечення потреб сім'ї (з урахування,
звичайно, численних податків і платежів),
домогосподар повинен був мати приблизно 5
дес. на кожну особу чоловічої статі.
Виходячи з цього, 99,9 % колишніх поміщицьких
селян Полтавської губернії не могли
скільки-небудь ефективно вести своє
господарство. Згідно подвірного земського
перепису 1882—1889 рр. із 346598 домогосподарів
Полтавщини 59 083 (17, 04 %) зовсім не мали орної
землі; 198 408 (57,24%) мали від 1 до 6 дес.; 43 753 (12,62 %)
— від б до 9 дес.; від 9 до 50 дес. мали 43 856
господарств (12,66 %) і 1498 (0,44 %) — понад 50 дес. У
цілому ж, через два десятиліття після
скасування кріпосного права, не могли
забезпечити прожиткового мінімуму 257 491
господарство (74,29 % ), або понад півтора
мільйони селян і козаків. Ціна землі, як і її
оренда, протягом чотирьох пореформених
років виросла в 5—6 разів. За цих умов
сільська біднота змушена була шукати
заробітків у містах, або відправлятися
далеко за межі свого краю (в Херсонську,
Кагеринославську чи Таврійську губернії,
на Дон, Кубань і т. д.). Так звані відхожі
промисли були за свідченням сучасників,
першим кроком до переселення.
Свою роль у розвиткові переселенського
руху на Полтавщині зіграла переселенська
політика царизму. Ще задовго до 1861 р. уряд
видав кілька законодавчих актів по
стимулюванню переселення так званих «малоросійських»
козаків на Кубань, де самодержавство вело
колоніальну війну проти корінного
населення. З утворенням у 1893 р. Комітету
Сибірської залізниці бере свій початок
організоване переселення селян в зону
Транссибірської магістралі. Лише у 1890 р.
майже 50 тис. чоловік покинули рідний край.
Особливо сильний вплив на формування
переселенських настроїв серед сільської
бідноти мало столипінське законодавство.
Згідно закону всім селянам, а також міщанам-ремісникам,
що виявили бажання переселитися до Сибіру
або на Далекий Схід, уряд виявляв сприяння і
надавав ряд пільг. Консультаційні поради і
практичну допомогу переселенцям подавала
створена Обласна земська переселенська
організація, яка видавала з 1908 р.
спеціальний журнал «Известия областной
земской переселенческой организации». 54 858
переселенців повернулися на старі місця.
У роки Радянської влади немало полтавців
знову рушили на переселення, особливо в 30-і (голод
1932—1933 рр. і примусова колективізація) і 50-і
рр. (освоєння цілинних і перелогових земель,
надр Сибіру). Тепер на карті колишнього СРСР
близько 40 назв населених пунктів, що
нагадують нам про вихідців-переселенців з
Полтавщини: Полтавка Омська, Полтавка
Красноярська, численні Мало- і Новополтавки.
Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
(За ред. А.В.
Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор.
643-644
|