|
Якщо
знайти приміщення для відправлення
релігійних потреб все ж було можливо, то
заповнити вакансії священиків у приходах
було ніким. Як свідчить проведена у жовтні
1941 р. реєстрація духовенства, на Полтавщині
вціліло лише 89 священиків, головним
чином літнього віку, адже втрати, через
репресії серед них були величезними, а
поповнення — ніякого, тому-то духовні
навчальні заклади були закриті ще в перші
роки більшовицької диктатури. Тому обов'язки
священиків часто виконували псаломщики,
колишні семінаристи, випускники церковно-приходських
шкіл і просто віруючі.
Зважаючи
на гостру нестачу священиків у все
зростаючих церковних приходах УАПЦ,
обласне єпархіальне управління 10 квітня 1942
р. відкрило в Полтаві шестимісячні
богословські курси, на яких навчалося
більше 30 слухачів переважно з вищою освітою.
Працювали вони у невеликому приміщенні,
розташованому у дворі краєзнавчого музею.
Ректором курсів з часу їх заснування був о.
Олексій Потульницький. Курси розпочали
роботу в той час, коли німці посилили терор
проти будь-яких проявів українського
національного життя, тому на них знайшли
притулок і окремі члени похідних груп ОУН,
які врятувалися після проведених гестапо у
квітні 1942 р. розстрілів українських
патріотів. Зокрема, слухачами курсів стали
Микола Соколовський (псевдо — "Біда"),
Василь Шарий, Володимир Козир та
петлюрівський сотник Шкода, який у період
окупації повернувся в Україну з еміграції. Крім богословських наук, слухачі
вивчали філософію, психологію, педагогіку,
українознавство і німецьку мову.
Серед
викладачів богословських курсів були
видатний український педагог професор
Григорій Ващенко та професор Прядкін.
Декілька разів курси відвідав єпископ
Сильвестр та єпископ Мстислав під час свого
перебування в Полтаві. М. Соколовський, за
його власними спогадами, став першим
курсантом, якого єпископ Мстислав за
рекомендацією О. О. Потульницького висвятив
на іподиякона у Миколаївській церкві, а
єпископ Сильвестр — на священика у
Покровській церкві. "Ставши священиком,
— згадував пізніше М. Соколовський, — я
радів моєму санові, маючи можливість із
церковного амвона, як з високої трибуни,
мовити слово нашої української правди, засуджуючи сите попівство, породжене
московською церквою. Ставши священиком, я
залишився незламним членом ОУН і, коли було
потрібно, з чистим сумлінням брав під рясу
нагана".
Керівником
богословських курсів у 1943 р. став
архимандрит Досифей, а радником в освітніх
справах — протоієрей Рахубовський. Курси
зробили два випуски слухачів, які були
висвячені в сан священників і направлені в
сільські приходи Полтавщини. Завдяки
вжитим заходам, уже на кінець 1942 р.
псаломщики в автокефальних церквах області
були замінені священиками.
Другий
випуск слухачів було зроблено у серпні 1943 р.
напередодні повернення Червоної армії на
терени Полтавщини. Одним з випускників був
Н. Максимович, у минулому — бухгалтер і
архівіст. Спочатку він виконував
пастирські обов'язки у Спаській церкві в
Полтаві, а з жовтня 1943 р. — У Свято-Пантелеймонівській
церкві села Драбинівки Новосанжарського
району.
Віктор Ревегук.
Полтавщина в роки другої
світової війни (1939-1945). Стор. 110-112
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
Нестор (Сидорук Георгій Мартинович)
(?)
|