Меню: Особистості - Щ; Етнографи; Науковці; Освітяни; Історики, краєзнавці; Композитори;  Репресовані; Навчалися у Полтаві; Народилися у Полтаві 
 Версія для друку   На головну

Щепотьєв Володимир Олександрович — Щепотьев Владимир Александрович — (1880, Полтава — 1937) — філолог, етнограф, організатор освіти і науки на Полтавщині.

Народився в сім'ї дрібного службовця. Закінчив Полтавську духовну семінарію та відділ словесності Петербурзької духовної академії. З 1904 р. перебував на вчительській роботі в Полтавській єпархіальній жіночій школі та музичній школі Полтавського відділу Російського музичного товариства. З 1917 по 1921 рр. викладач Полтавського учительського інституту, з квітня 1921 р. по 1928 р. — Полтавського інституту народної освіти (у 1921—1923 рр. — ректор, з 1926 р. — професор).

Брав активну участь у проведенні українізації в установах і навчальних закладах. Фундатор Полтавського історичного архіву, Українського наукового товариства дослідження пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині, Полтавського наукового товариства при ВУАН. Автор понад 100 наукових розвідок, статей, книг, у т. ч. двотомного видання «Розмови про українських письменників». Організатор наукових історико-краєзнавчих досліджень на Полтавщині. Самобутній композитор, написав 103 музичні твори: пісні, романси, дуети, хори. В 1921 р. був у числі засновників театральної студії в Полтаві, у 1925—1926 рр. завідував літературною частиною у трупі драматичного театру.

Творчий злет винятково обдарованої людини обірвали незаконні репресії. У березні 1928 p. був притягнутий до кримінальної відповідальності у сфабрикованій справі «Спілки визволення України». В 1929 p. засуджений до 4 років заслання до Алтаю. Після відбуття терміну покарання проживав у родичів у с. Веприк Гадяцького району. Вдруге заарештований у вересні 1937 p. 29 листопада того ж року розстріляний за рішенням особливої трійки УНКВС по Полтавській області. Реабілітований в 1958 р. На фасаді навчального корпусу Полтавського педуніверситету В.О. Щепотьєву встановлено меморіальну дошку.

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я.
  Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.269-270

Щепотьєв Володимир Олександрович (псевдонім – Будищанець В.; 25.10.1880, Полтава – 09.11.1937, Полтава) – літературознавець, історик, етнограф, фольклорист, краєзнавець, архівіст, педагог, композитор, перекладач.

Закінчив Полтавську духовну семінарію (1900) та словесний відділ Петербурзької Духовної Академії (1904). У 1904–1917 викладав у середніх навч. закладах Полтави (Полтавській єпархіальній дівочій школі, музичній школі Полтавського відділу Російського музичного т-ва), 1917–1928 викладав у Полтавському вчительському ін-ті (з 1921 – ІНО), у 1921–1923 – його ректор. Одночасно у 1918–1921 викладав на історико-філологічному ф-ті Харківського ун-ту та у багатьох середніх навчальних закладах Полтави, зокрема у 1917 брав участь в організації і був першим директором 1-ї Полтавської української гімназії ім. Котляревського. 1926 отримав звання професора української та зарубіжної літератури і мовознавства.

З 1909 – член Полтавської губернської архівної комісії., виконував обов’язки бібліотекаря губернського архіву. У 1917 був одним із засновників Українського наукового товариства дослідження пам’яток старовини й мистецтва на Полтавщині (з 1924 – Полтавське наукове при ВУАН т-во), виконував обов’язки його секретаря, у 1924–1928 був його головою, очолював секцію мови і термінології та літературно-етнографічну підсекцію. У 1920 брав участь в організації Пролетарського музею (згодом Полтавський державний музей), був завідуючим Кабінету фольклору та мови історико-етнографічного відділу. Одночасно у 1922–1925 очолював відділ історії революції Полтавського окружного архіву, а потім – і сам архів.

У 1920-х активно працював у ВУАН: був членом Етнографічної комісії та Постійної комісії для видання пам’яток новітнього письменства. Науковий співробітник Харківської каф. історії української культури ім. акад. Д. І. Багалія.

1929 заарештований у сфабрикованій справі “Спілки визволення України” і засланий до м. Славгорода Алтайського краю (РСФРР), де працював учителем російської мови у Славгородському сільськогосподарському технікумі. 1934 повернувся в Україну.

Через заборону проживати у Полтаві оселився у с. Веприк Гадяцького р-ну Полтавської обл., де займався перекладацькою діяльністю, керував постановками сільського драматичного гуртка.

22.09.1937 повторно заарештований і звинувачений у проведенні контрреволюційної націоналістичної агітації, переховуванні націоналістичної літератури, участі у контрреволюційній
організації. Розстріляний. Реабілітований 1958.

Автор більше 100 наук. праць, 108 музичних творів (пісні, романси, хори, лібрето опери “Семінаристка”).

Тв.:

Главные темы религиозно-песенного творчества украинского народа в христианский период // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. – Вып.VII. – Полтава, 1910;

Демократические симпатии И.П.Котляревского (К 50-летию со дня освобождения крестьян) // Там само. – Вып.VIII. – Полтава, 1912;

Народные песни, записанные в Полтавской губернии (с нотами). – Полтава, 1915;

Славний музика Микола Лисенко. – Полтава, 1919;

Етнографія і архівні матеріали // Етнографічний вісник. – 1926. – № 2;

Мова наших школярів // Там само. – 1927. – № 3.

Літ.: Наука и научные работники СССР. – Часть VІ. Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда. – Л., 1928; Бабенко Л. Велетень літературного краєзнавства (В.О.Щепотьєв) // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). – К., 1991; Іваненко Л. Володимир Щепотьєв // Родовід. – 1995. – № 2 (11); Ротач П. Щепотьєв Володимир Олександрович // Українські архівісти: Біобібліографічний довідник. – Вип.1 (ХІХ ст. – 1930-і рр.). – К., 1999.

Оксана Юркова

Українські історики ХХ століття: Біобібліографічний довідник /
Серія "Українські історики". — Київ: Інститут історії України
  НАН України, 2006. — Випуск 2, частина 3. — 315 c. Стор.259-261

Інститут історії України НАН України