Олена Пчілка
|
|
Меню: Особистості - П; Письменники;
Етнографи |
|
Олена Пчілка (Косач Ольга Петрівна, 1849—1930) — українська письменниця, фольклорист, етнограф. Мати Л. Українки, сестра М. Драгоманова. Народилась у м. Гадячі. У 1861—1866 рр. навчалася в Київському інституті шляхетних дівчат. Вона була серед учасників і прихильників українського літературного процесу 70—80-х рр. 19 ст. Друкуватися Пчілка почала у 80-х рр. На з'їзді діячів кустарної промисловості у Полтаві прочитала доповідь про художній рівень полтавської вишивки. У 1903 р. вона з Л. Українкою та іншими діячами української культури взяла участь у відкритті пам'ятника І. П. Котляревському, відвідала Панаса Мирного. У 1906 р. на запрошення М. А. Дмитрієва ввійшла до редколегії журналу «Рідний край», а з 1908 р. стала його редактором-видавцем. У 1914—1921 рр. Пчілка живе в Зеленому Гаю на околиці Гадяча. Організовує дитячий аматорський театр, пише для нього п'єси, видає збірку «Зелений Гай. Вірші і казки з малюнками для дітей» (Гадяч, 1914). Після Лютневої революції 1917 р. редагувала «Газету гадяцького земства», продовжувала етнографічні досліди. З 1921 р. жила в Києві, працювала в Історико-філологічному відділі, була членом Етнографічної комісії АН УРСР. Опублікувала розвідку «Про легенди і пісні» (1926), «Українське малювання на стінах» (1929), підготувала нове доповнене видання «Українських народних узорів» (1927). Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
Посилання на сторінку/ссылка на страницу: Просвітницький будинок ім. М. В. Гоголя Меморіальна дошка діячам культури
Пчілка Олена [Косач (дівоч. Драгоманова) Ольга Петрівна] (29(17).06.1849 — 04.10.1930) Полтава вшанувала її у назві однієї з своїх вулиць. Ім’я Олени Пчілки пам’ятне гадячанам — вона звідти родом, із знаменитого «гнізда» Драгоманових, якими пишається не тільки Гадяч, не тільки Полтавщина і навіть не тільки Україна. Вона була сестрою видатного громадського діяча, письменника і фольклориста Михайла Драгоманова, і її справжнє ім’я Ольга Петрівна Драгоманова (пізніше — Косач). Вона стала матір’ю Лесі Українки — гордості українського народу, і вже це одне робить їй високу честь. Але й своєю невтомною працею, подібною до безкорисливої праці бджоли (пчілки), внесла вона вагомий внесок в українську поезію, і в український фольклор та етнографію, і, зрештою, в усю рідну культуру, за що будуть вдячні їй майбутні покоління. Панас Мирний, який був одним із близьких друзів письменниці, не помилився, пишучи їй колись давно: «Нашим нащадкам доведеться оцінити Вашу щиру працю народною поговіркою: «Родюча, як земля, а робоча — як бджола». Якщо говорити про фактори, що впливали на формування ідейно-естетичного світогляду Олени Пчілки, то знову ж не обійдемо згадкою М. П. Драгоманова. Її він виховував у шкільні роки. Пізніше, живучи в брата на його київській квартирі, вона поділяла широке коло його інтересів, що сягали і театру, і перекладу, і публіцистики, і громадської думки. 1868 року Ольга Петрівна одружується і з того часу живе на Волині. Тут вона збирає високої цінності етнографічний матеріал, видрукуваний 1876 року під назвою «Український орнамент». Пізніше опублікувала розвідку «Вислід про волинські колядки». Інтерес до народної творчості письменниця не втратила до кінця життя. Як відомо, вже за радянської влади, з 1921 року, вона працювала членом Комісії етнографії та історії громадських течій АН УРСР. Як видатного знавця в цій галузі, 1927 року її обрали членом-кореспондентом Академії наук УРСР. Олена Пчілка писала прозу (повісті й оповідання), вірші, п’єси. В 1886 році вийшла збірка «Думки-мережанки», складена з ліричних творів, переспівів, байок і жартів. Трохи пізніше видала «Співомовки» Степана Руданського, і за це мусимо почувати до неї особливу вдячність, бо невідомо, чи хто інший зробив би цю послугу, чи співомовки загинули б. З середини 90-х років письменниця часто живе в Гадячі. На мальовничій околиці міста, в Зеленому гаю, вона будує для хворої дочки хату, і з того часу Леся Українка майже щоліта тут відпочиває, пише твори, приймає в себе Ольгу Кобилянську. Скромні прибутки з батьківського господарства в Гадячі Олена Пчілка віддає на видавничу справу. В кінці 1905 року вона разом з Панасом Мирним та іншими полтавськими діячами починає випускати український журнал «Рідний край», а трохи згодом (перебравшись до Києва) ще й додаток до цього журналу «Молода Україна». Ця її праця, здається, ще досі належно не проаналізована. Слід згадати і про її участь у прогресивній газеті «Полтавщина», де вона виступала поряд з В. Г. Короленком. Чимало писала Олена Пчілка і для інших видань. Після смерті Лесі (до того вона втратила сина Михайла, теж письменника, що виступав під псевдонімом Обачний, і чоловіка) Ольга Петрівна перебирається до Гадяча, тут займається літературною працею, редагує «Газету Гадяцького земства». В цей час виходять з друку «Байки Олени Пчілки для сім’ї і школи» (Катеринослав, 1918), «Оповідання з учительського життя» (Гадяч, 1917), «Зелений гай. Вірші й казки» (Гадяч, 1918) тощо. Вона самовіддано працювала в галузі дитячої літератури, її ім’я і твори були досить популярними серед юних читачів. Для них вона написала п’єси «Весняний ранок Тарасовий», «Киселик», «Казка Зеленого гаю». Прожила Олена Пчілка життя з почуттям палкої любові до України і ненависті до її поневолювачів. Дуже добре сказав про неї польський учений-україніст Флоріан Неуважний: «Якщо й були полемічні «перехльости» в публіцистичних виступах цієї пристрасної, енергійної, діяльної жінки, то вони з’ясовуються «свинцовими мерзостями» царського гніту». Почуттям поваги до інших народів сповнені численні переклади Олени Пчілки з російської, польської, німецької, французької та інших мов. Безмежно закохана в рідну українську мову, вона й інших навчала цієї любові. З якою радістю писала Олена Пчілка в час української революції про волю для цієї зневаженої за царату мови: ...весняним жайворонком у полі Слідом за Шевченком (в сім’ї Драгоманових був культ Шевченка, а сама Ольга Петрівна присвятила Кобзареві зворушливий і дзвінкий вірш «На Шевченковій могилі») Олена Пчілка дбала про збагачення української літературної мови. їй ми зобов’язані за творення таких нині широко вживаних слів, як «переможець», «променистий» та ін. Померла письменниця в Києві, похована на Байковому цвинтарі, рядом з донькою Лесею Українкою. Після тривалої перерви у видавництві «Дніпро» 1972 року вийшла збірка Олени Пчілки під назвою «Твори». Широку вступну статтю до книжки написали Є. Шабліовський та О. Ставицький. Цінним критичним дослідженням є праці харківського дослідника Андрія Чернишова «Мати невмирущої Лесі» («Прапор», 1969, № 7) та «Олена Пчілка» у його збірці «Невмирущі» (Харків, 1970).
|
