Олександр Микитович Ведміцький
|
|
Меню: Особистості - В;
Поети; Історики, краєзнавці;
Літературо- і мовознавці; |
|
Ведміцький Олександр Микитович (22(10).12.1894? — 18.10.1961) У складному літературному процесі 20-х років, серед цілої зливи імен, що з’явились на горизонті письменства, ім’я Олександра Микитовича Ведміцького було відоме багатьом і мало своє місце. За власним прізвищем, а також і під псевдонімами Ол. Метеорний, Метеор, В-цький О. та іншими, він опублікував у тогочасній українській періодиці багато віршів, критичних статей і бібліографічних матеріалів, фейлетонів, гуморесок і краєзнавчих досліджень, які згодом увійшли до його окремих видань. У Прилуках, де Ведміцький постійно мешкав з 1922 до 1930 року, він згуртував навколо себе молоді літературні сили й очолив філію селянських письменників «Плуг». У газеті «Прилуцька правда» письменник постійно виступав з віршами і гуморесками та редагував плужанську літсторінку. Тут же вийшли і його перші збірки віршів та гуморесок: «Під загравами повстань» (спільно з Хоменком і Станком, 1923), «В ореолі» (1924), «З ліхтарем по селах» (1925). Скоро після того твори О. Ведміцького стали виходити і в Харкові. Одна за одною з’являються збірки віршів і оповідань «Шумить тополя» (1927), «Агітатори» (1927), «Покоси» (1929), «Халабуда і Стрибунець» (1930), «Вугіль» (1931). 1927 року О. Ведміцького вводять до ЦК спілки селянських письменників «Плуг». Переїхавши до Харкова, Олександр Микитович навчався в аспірантурі Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка. Його все більш захоплює літературознавство. Але в 30-х роках ім’я Ведміцького, як і багатьох інших письменників, все рідше з’являється на сторінках української періодики й нарешті зовсім зникає. Складні, якщо не сказати трагічні, обставини того часу віднесли його від берегів рідної літератури і від України. Лише в 1959 році давні вірші Олександра Ведміцького ожили на сторінках збірника Анатоля Костенка «Із поезії 20-х років», виданого в Києві. У короткій біографічній довідці говорилося, що письменник живе в РРФСР (точне місце не вказувалося). А наступного року до України дійшла видана в невеликій кількості в Оренбурзі книга «Т. Шевченко в Оренбургской ссылке», автором якої виявився той же О. М. Ведміцький. Ця праця засвідчувала давні і тривалі симпатії поета і вченого до теми Т. Г. Шевченка, яка була для нього ланцюгом, що з’єднував з Україною. На жаль, ця книжка була останньою. Смерть в Орську обірвала життя шевченкознавця. Багаторічна натхненна праця Олександра Ведміцького на освітній і літературній нивах викликає вдячність і захоплення. Свого часу він сприяв розвитку української літератури і як міг збагачував її своїм художнім і критичним словом. За межами України Ведміцький досліджував і пропагував творчість Великого Кобзаря. Молена сказати, що йому й на чужині, як колись Шевченкові, шуміли рідні українські тополі... Олександр Микитович Ведміцький народився у Прилуках Полтавської губернії, в сім’ї робітника-пожежника. 1917 року він закінчив Полтавський учительський інститут і з того часу вчителював у містечку Городищі на Полтавщині та в Прилуках. Дітературна діяльність Ведміцьдого 20-х років залишила слід і на шпальтах відомого в той час журналу «Плужанин». Керуючи місцевою філією «Плугу», Олександр Метеорний (Ведміцький) організував випуск рукописного альманаху «Перша борозна», а потім і систематичний випуск друкованих літсторінок в газеті «Прилуцька правда». Фото колективу Прилуцької філії «Плуг» вміщено в журналі «Плужанин» № 1 за 1925 рік. Молоді літератори, згуртовані О. Ведміцьким, виїздили для спільних засідань з літгуртківцями і проведення вечірок у Пирятин та інші міста і села. 1927 року Ол. Метеорний (Ведміцький) опублікував у «Плужанині» історико-критичну статтю «На шляху розвитку «Плуга», яка й досі не втратила свого довідкового значення. Визначаючи перший етап у розвитку «Плугу» (1922 — 1925 рр.), критик писав, що саме в цей час «українська література... стала не порожнім місцем або одним Шевченком, а величезною скарбницею культури». «Плужанство — не просвітянство, — стверджував Ведміцький, — а шлях, яким мають іти революційні селянські письменники разом із своїми пролетарськими товаришами до створення комуністичної культури» (куди було подітись від «духу часу»?). З 1930 року Ведміцький живе в Харкові. Навчаючись в аспірантурі, він опублікував у періодичній пресі десятки статей, рецензій і бібліографічних оглядів. Потім деякий час працював у Інституті літератури імені Шевченка. В 1938 році Олександр Микитович захищає при Ленінградському педагогічному інституті імені Герцена кандидатську дисертацію, а в 1939 році одержує кафедру російської літератури в Ставропольському педагогічному інституті. Там О. Ведміцький залишався до 1950 року, коли, уникаючи репресій, перебрався в Орськ, у Закаспій. В Орському педагогічному інституті він читає курси «Вступ до літературознавства», «Фольклор», «Методика літератури». В останні роки завідував кафедрою російської і зарубіжної літератур. Письменник Леонід Большаков, автор книжки «Слідами оренбурзької зими» (1968), писав у листі: «Олександра Ведміцького я знав протягом усього періоду його життя в Орську. Ми часто з ним розмовляли, людина він був глибока і діяльна». За невгамовною діяльністю й застала його смерть. Ведміцький все збирався відвідати рідні Прилуки, щоб послухати влітку тополиний шум і зустрітися з друзями молодості. Та за працею так і не вибрав часу для поїздки... Поховали Олександра Ведміцького в Орську на старому міському кладовищі, на землі, скропленій сльозами Тараса Шевченка. Велика бібліотека вченого була передана в Орський педінститут. Діти його роз’їхались, дружина повернулась в Україну...
Посилання на сторінку/ссылка на страницу:
|