Меню: Особистості - Я; Письменники; Поети; Журналісти; Репресовані  
 Версія для друку   На головну

Яловий Михайло Омелянович (літ. псевдоніми— Юліан Шпол, Михайло Красний та ін. ) народився 5 червня 1895 р. в с. Дар-Надєжда на Полтавщині; (нині Сахновщинський район Харківської області) в сім'ї волосного писаря. Закінчив Миргородську гімназію і в 1916 р. вступив на медичний факультет Київського університету. Тут він одразу ж прилучився до революційного руху, пройнявшись симпатіями до есерів.

Після Лютневої революції повернувся в рідні краї, де проводив агітацію серед селян, був обраний головою Костянтиноградського революційного комітету, під час гетьманщини сидів у полтавській в'язниці. За дорученням боротьбистів у роки громадянської війни вів підпільну роботу в Одесі, на Херсонщині, в Галичині. Після встановлення Радянської влади разом із Василем Блакитним видавав газету «Боротьба».

У березні 1920 р. вступив у КП(б)У із зарахуванням стажу з 1918 р., посів місце редактора газети «Селянська біднота». Потім деякий час працював у газеті «Вісті Київського губревкому», представником українського уряду в Москві, відповідальним секретарем журналу «Червоний шлях», редактором «Вапліте», членом редколегії «Журналу для всіх», директором видавництва ЛіМ (Література і Мистецтво). Брав активну участь у створенні літературної організації «Комункульт», був першим президентом ВАПЛІТЕ. Друкувався у збірниках «Жовтень», журналах «Семафор у майбутнє», «Шляхи мистецтва», «Всесвіт», «Знання» та ін.

Окремими виданнями вийшли друком збірка поезій «Верхи» (1923), комедія «Катина любов, або Будівельна пропаганда» (1928), роман «Золоті лисенята» (1929).

В ніч із 12 на 13 травня 1933 р. на квартирі М. Ялового працівники ДПУ УРСР провели трус, а господаря заарештували.

ЦКК КП(б)У 31 травня 1933 р. виключила з партії М. Ялового з мотивацією, що він «пробрався» в її ряди «з метою створення контрреволюційної фашистської організації, яка ставила перед собою завдання повалити Радянську владу».

Оперуповноважений секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Пустовойтов у своїх звинувальних висновках після допитів стверджував, що «член підпільної боротьбистської організації Яловий М. М. входить до центру УВО». За завданням організації, «яку очолював Шумський, брав участь у групуванні контрреволюційних кадрів серед літераторів... Після розгрому шумськізму і переходу боротьбистської організації до нової тактики підготовки збройного повстання Яловий брав активну участь у контрреволюційній повстанській роботі, особисто проводячи вербування в Красноградському районі». «Вів також шпигунську роботу, передаючи у польське консульство матеріали шпигунського характеру, мав доручення підготувати замах на тов. Постишева».

Яловий винним себе не визнав.

Судова «трійка» при Колегії ДПУ УРСР своєю постановою від 23 вересня 1933 р. позбавила його волі на 10 років. Спецконвоєм 11 травня 1934 р. він був направлений у Свірлаг ОДПУ м. Лодейне Поле. На засланні судова «трійка» УНКВС Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. винесла вирок: вища міра покарання через розстріл.

Військовий трибунал Ленінградського військового округу 19 червня 1957 року скасував попередні вироки і справу припинив за відсутністю складу злочину.

Михайло Яловий реабілітований посмертно.

http://ukrlife.org/main/evshan/martyrolog.htm

Посилання на сторінку/ссылка на страницу: