Меню: Особистості - Ю; Освітяни; Філософи; Науковці; Навчалися у Полтаві 
 Версія для друку   На головну

Юркевич Памфил Данилович — Юркевич Памфил Данилович — (16/28.02.1826, с. Ліпляве Золотоніського повіту Полтавської губ., тепер Канівського району Черкаської обл. — 4/16.10.1874, Москва) — мислитель, педагог, творець «філософії серця».

Народився в сім'ї священика. Навчався в Переяславському духовному повітовому училищі (1837—1841 pp.), Полтавській духовній семінарії (1841—1847 рр.) і Київській духовній академії (1847—1851 pp.). Поряд зі спеціальною богословською отримав енциклопедичну гуманітарну освіту. Досконало володів давніми і новими іноземними мовами. Залишений в академії викладачем філософії, виріс до ординарного професора (1861 p.). Написав філософські праці: «Ідея» (1859 p.), «Серце і його значення в духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого» (1860 p.), «З науки про людський дух» (1860 p.). Основою духовного життя людини, її почуттів і емоцій мислитель вважав «серце» — вищу й глибинну діяльність людської душі, яка стоїть поза межами розуму. Як учений і лектор користувався величезним авторитетом у студентському середовищі.

Після поновлення кафедри філософії в Московському університеті П. Юркевич виявився єдиним підготовленим професором, щоб без попереднього закордонного відрядження посісти цю кафедру. Після переїзду в 1861 р. до Москви, наш земляк підтвердив репутацію найвидатнішого філософа свого часу. Однак на науковій та викладацькій діяльності П. Юркевича трагічно позначилася заочна дискусія з володарем дум тодішньої нігілістичне настроєної молоді М. Чернишевським. П. Юркевич мав необережність покритикувати вульгарний матеріалізм, який в розумінні М. Чернишевського був єдино можливою основою «прогресивного» світогляду. Після цього розпочалося цькування П. Юркевича в ліберальній пресі; студенти від нього відштовхнулися. В пізніші часи мислитель був викреслений з історії наукової думки ідейними спадкоємцями М. Чернишевського — російськими марксистами, навпаки, писання його гонителів були зведені у ранг філософської класики. З 1864 р. П. Юркевич перейшов на роботу на кафедру педагогіки і незабаром дістав визнання як видатний педагог-теоретик. Педагогічна теорія П. Юркевича була органічним продовженням його філософського вчення. Значущість педагогічної діяльності вчений виводив із божественного одкровення, яке «ставить вище всіх звань царя, священика й учителя». Педагогічним ідеалом вважав освіту, яка сприймається вихованцем «як радість і благо».

Опис успіху лекцій П. Юркевича [виведений під ім'ям Дашковича] в повісті І. Нечуя-Левицького «Хмари»:

«В його аудиторії було повнісінько студентів, котрі сиділи цілими лавами й купою стояли у порога, прийшовши з інших курсів... Дашкович промовив перше слово, і всі ряди голів, наче по електричному потоку, разом схилялись уперед, насторчившись слухати. І цілу лекцію так держались голови. І його мисль лилася чиста, як кришталь! Не було там ні одного слова зайвого, не до діла...».

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини.
 Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 229-230

Посилання на сторінку/ссылка на страницу: