Меню: Особистості - Х; Науковці; Народилися у Полтаві 
 Версія для друку   На головну

Христич Володимир Олександрович (7.01.1929 – 4.06.2005) – відомий вчений в галузі теплоенергетики та фізики процесів горіння, заслужений діяч науки України, дійсний член Академії інженерних наук України, доктор технічних наук, професор. Все трудове і творче життя професора В. О. Христича було нерозривно пов'язане з КПІ, який він закінчив у 1950 р., і де працював на посадах інженера, асистента, доцента, професора, завідувача кафедри, декана теплоенергетичного факультету, проректора з навчально-методичної роботи (1979–1988 рр.), наукового керівника науково-дослідного відділу проблем горіння (1988–1998 рр.), професора кафедри теплоенергетичних установок теплових та атомних електростанцій ТЕФ (з 1988 р. до останніх днів життя).

Сфера наукових інтересів професора В. О. Христича була пов'язана з розробкою транспортних і енергетичних газотурбінних двигунів і охоплюала дуже широке коло проблем: розробку раціональних засобів організації горіння при високих та змінних надлишках повітря, створення газотурбінних та парогазових камер згорання, підвищення ефективності процесів сумішоутворення, стабілізації горіння, надійності роботи паливо-спалюючого обладнання, зменшення емісії в атмосферу токсичних продуктів згорання, термічне знешкодження шкідливих промислових викидів, конверсію авіаційних двигунів на природний газ, «заміщення» природного газу альтернативними вуглеводневими паливами природного і промислового походження та інші.

Вибір обраного В. О. Христичем наукового напрямку відбувся під впливом двох видатних учених – випускників КПІ: генерального конструктора авіаційних двигунів академіка А. М. Люльки і зав. кафедри парових і газових турбін КПІ, організатора і керівника Інституту теплоенергетики АН УРСР, багаторічного керівника Відділення теплоенергетики АН УРСР академіка І. Т. Швеця, під науковим керівництвом якого аспірант В. О. Христич підготував і захистив кандидатську дисертацію, присвячену вирішенню важливої наукової проблеми авіаційного двигунобудування зі створення камер згорання випарного типу. Професор В. О. Христич вважав названих учених своїми Вчителями і з взаємною симпатією плідно співрацював з ними багато років.

У 1960 році, коли виникла потреба в розвитку газових турбін енергетичного і промислового призначення, відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР № 198 “Про подальший розвиток газотурбобудування в СРСР” КПІ був включений співвиконавцем до числа організацій-творців головних зразків ГТУ і ПГУ, а при ТЕФі була організована НДЛ газотурбобудування КПІ. У цей час почалися дослідження і розробки зі створення струминних, струминно-стабілізаторних і дифузійно-стабілізаторних технологій спалювання палив.

У зв'язку з бурхливим розвитком в СРСР газопромислового та газотранспортного комплексів зростали потреби у розширенні парку газотурбінних компресорних станцій і вимоги до підвищення їх ефективності. В цій ситуації лабораторія газотурбобудування започаткувала новий в СРСР напрямок – конверсію авіаційних газотурбінних двигунів для наземних цілей, у ході якої, зокрема, авіаційні двигуни переводилися з дефіцитного авіаційного гасу на інші, більш доступні палива. В результаті виконаних науково-технічних розробок були переведені на природний газ газотурбінні (турбогвинтові) двигуни Запорізького авіамоторного заводу (нині – “Мотор-Січ”): АІ-20А, АІ-20Д, АІ-20К, АІ-24, а з часом було здійснено переведення на газ майже всіх інших (на той час) типів авіаційних газотурбінних двигунів: РД-500, РД-45, ВК-1, Д-25, НК-12, РД-3М-500.

Період 1980–1990 рр. ознаменувався широким науково-технічним співробітництвом НДЛ з академічними, галузевими і проектними інститутами, турбобудівними заводами, енергетичними і промисловими підприємствами, підсумком якого стало створення типових конструкцій теплогенераторів широкого промислового призначення і забезпечено успішне їх впровадження в різних галузях промисловості. У 1988 р. на базі НДЛ газотурбобудування КПІ було створено науково-дослідний відділ (НДВ) проблем горіння й ефективності використання палив, який очолив В. О. Христич.

У 1990–2000 рр. в НДВ проведено науково-технічне обґрунтування ефективності трубчастої технології спалювання газових палив, виконано дослідження і розробки в галузі енергозбереження, забезпечення енергетичної й екологічної безпеки енергетичних об'єктів, систем і територій, у тому числі дослідження і розробки в галузі форсованих систем утилізації енергії на вихлопі ГТУ і створення автономних теплоцентрів для комунальної енергетики.

В останні роки під керівництвом проф. В.О.Христича в НТУУ “КПІ” виконаний великий обсяг досліджень, присвячених розробці ефективних технологій спалювання альтернативних палив – шахтного метану, біогазу, рапсової олії та її суміші з дизельним паливом, а також дослідження, спрямовані на розробку методів і засобів підвищення екологічної безпеки ГТУ і ПГУ, включаючи гібридизацію робочого процесу камер згорання; східчастого і стадійного горіння; каталітичного спалювання вуглеводневих палив; “вологого” придушення емісії токсичних оксидів азоту. Крім того, проведено розробку широкого ряду універсальних теплогенераторів промислового, комунального і сільськогосподарського призначення, термічних і термокаталітичних реакторів нейтралізації шкідливих промислових викидів.

До останніх днів свого життя проф. В. О. Христич був невтомним пропагандистом використання в енергетиці передових наукових розробок, зокрема газотурбінної техніки. Нині цій меті служить написана ним у співавторстві з Г. Б. Варламовим фундаментальна монографія “Газотурбинные установки: история и перспективы”, що була опублікована вже після смерті Володимира Олександровича.

Г. М. Любчик, проф., д.т.н.

http://kpi.ua/hrystych