Меню: Особистості - С; Літературо- і мовознавці; Діячі культури 
 Версія для друку   На головну

Сімович Василь Іванович (*9 березня 1880, Гадинківці Галичина, Австро-Угорщина, нині: Гусятинського району Тернопільської області — †13 березня 1944), визначний український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член НТШ (з 1923).

По закінченні університету в Чернівцях (1904; учень С. Смаль-Стоцького) викладав там у вчительській семінарії; 1902—1903 — співредактор видання РУП, що друкувалися в Чернівцях (журнали «Гасло», «Селянин» та ін.) та рел. «Буковини» (1902—1903).

1914—1918 — співробітник Союзу Визволення України і організатор культурної праці в таборах для українських воєннополонених, яку продовжував від української урядової місії (1919 редактор газети «Шлях»). З мовних курсів для полонених виросла його «Практична граматика української мови» (1918), що в другому виданні (1920) ввібрала елементи наукової граматики. 1920—1923 в Берліні — був редактором в «Української накладні» Я. Оренштайна.

1923—1933 — професор Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі (1926—1930 його ректор); це і участь у праці чесько-російського Празького лінгвістичного гуртка дали Сімовичу змогу зосередитися на науковій діяльності: скрипти з староболгарської мови і «Хрестоматія старо-української літератури»; статті з історії морфології (походження займенника що, історія іменників чоловічого роду на -о, морфологія прикметника), фонології (перехід є в о) й історії українського мовознавства і правопису (про граматику Лучкая, правописні системи Драгоманова, абеткові проекти Їречка).

З 1933 у Львові, де працює у товаристві «Просвіта» як редактор її науково-популярних видань, серед іншого журналів «Життя і Знання», в якому містить мовні статті пуристичного характеру; бере участь у редагуванні «Української Загальної Енциклопедії» (редактор відділу «Україна»), журналів «Назустріч», «Сьогочасне й Минуле», творів Т. Шевченка, І. Франка.

1939—1941 — професор Львівського університету, 1941—1944 редактор «Українського Видавництва». Праці львівського періоду присвячені проблемам сучасної й історії фонології й морфології (українське ненаголошене е, гармонія складів у парадигмі, лабіалізація л), історії правопису, а також практичним проблемам, мовної норми. Сімович був першим найвизначнішим українським фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебніянським підходом до мови як вияву духовости нації (особливо виразно в статті «Рідна мова й інтелектуальний розвиток дитини», 1934). Сімович видав з коментарем твори Т. Шевченка («Кобзар» з поясненнями, Ляйпціґ, 1921), І. Франка (вид. творів у видавництві Оренштайна), Лесі Українки («Листування Лесі Українки з О. Маковеем», Л. 1938). Часткова бібліографія праць Сімовича є в брошурі П. Ковалева «Василь Сімович», Вінніпеґ, 1953.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Сімович_Василь_Іванович

Сімович Василь Іванович (псевд. — Верниволя В., Сімартич, Васаген; крипт. — В. С., Вв., В-я., В., Сім-ич; 9.ІІІ 1880, с. Гадинківці, тепер Гусятинського р-ну Терноп. обл. — 13.ІІІ 1944, Львів) — укр. мовознавець, культур, діяч, д. чл. НТШ з 1923.

Закін. 1904 Чернів. ун-т. У 1904-14 — викладач учит. семінарії у Чернівцях, 1914-19 — керівник шкіл, учит. курсів і редактор період, видань у таборах полонених українців з рос. армії в Австрії та Німеччині. З 1923 — професор, а в 1926-30 — ректор Укр. пед. ін-ту в Празі. З 1933 — у Львові, займається видавничою і редакторською діяльністю, зокрема в НТШ та в редколегії «Української загальної енциклопедії» (1930-35). У 1940-41 — професор, зав. кафедри укр. мови, декан фі-лол. ф-ту Львів. ун-ту; у липні 1941 обраний ректором ун-ту, але нім. окупац. влада не дозволила продовжити діяльність вузу. Осн. праці: «Практична граматика української мови» (1917), «Граматика української мови для самонавчання та в допомогу шкільній науці» (1921); статті «Українські йменники чоловічого роду на -о в історичному розвитку» (1929), «Українські чоловічі ймення осіб на „-но"» (1931), «До морфології українських прикметників» (1933), «Чи є ненаголошене українське е самостійною фонемою» (1935, нім. мовою), «В справі анархії в нашій правописи» (1912), «Найголовніші правила академічного правопису» (1923), «На теми мови» (1924), «Латина для нашої бібліографії» (1927), «„Славорутенська граматика" М. Лучкая» (1931) та ін.

Літ.: Ковалів П. Василь Сімович, Вінніпег, 1953; Shevelov G. I. Vasyl' Simovii and his work. В кн.: Сімович В. Укр. мовознавство. Розвідки й статті, т. 1. Оттава, 1981; Білоус М., Терлак 3. Василь Сімович. 1880-1944. Життєписно-бібліогр. нарис. Л., 1995.

Й. О. Дзендзелівський.

http://pravopys.vlada.kiev.ua/mova/pers/e_u_m/Simowych_Vasyl.htm