Меню: Особистості - С; Поети; Літературо- і мовознавці; Репресовані; Навчалися у Полтаві;
  Народилися у Полтаві 
 Версія для друку   На головну

Сукачов Леонід Іванович (14(01).04.1912 — 19.12.1937), поет і критик.

Поет і критик, дослідник української літератури, викладач вузу, активний громадський діяч — таким знали Леоніда Івановича Сукачова на Україні в 30-і роки. На Полтавщині ж його пам’ятають і в Березовій Луці, де минули шкільні роки, і в Гадячі, де вчився в педтехнікумі (1927 — 1929), і в Полтаві, де він народився і де потім продовжував освіту в інституті соціального виховання та починав широку літературну діяльність.

Цікаві спогади про довгорічну дружбу з Сукачовим, яка почалася ще в педтехнікумі і продовжувалась у Харкові та Києві, надіслав свого часу на наше прохання Павло Стендик, літератор і журналіст із Лохвиці. За цими спогадами, Леонід Гадяцький (один із псевдонімів Сукачова) вимальовується розумною, освіченою, товариською людиною, талановитим письменником і багатообіцяючим ученим. Добрим словом згадав Сукачова і Леонід Новиченко. Вони познайомилися в редакції гадяцької райгазети «Будівник соціалізму» на початку 30-х років.
На жаль, сьогоднішній читач мало що знає про життя і діяльність Л. І. Сукачова. Нам пощастило розшукати сестру письменника Надію Іванівну Сукачову, і їй завдячуємо тим, що маємо тепер повну біографію і фото Леоніда Івановича.

Л. І. Сукачов виховувався в трудовій інтелігентній сім’ї вчителя, де особливо шанували книжку. В дитинстві він багато читав, учився музики і малювання, писав п’єси і сам їх ставив. П. А. Стендик засвідчує вправні літературні спроби Сукачова, які вміщувалися в технікумівській стінгазеті «Студент революції».

Бурхливо розвивається його обдарування в полтавський період (1929 — 1932). В інституті він вступає в комсомол, починає активно співпрацювати в пресі. Його вірші, статті, нариси, кореспонденції друкуються в газетах «Більшовик Полтавщини», «Крицеві шляхи», «Ударник», у збірнику «За багатомільйонний комсомол» (1931), у республіканських журналах.

У 1931 році Сукачов працював у Полтавському міськкомі комсомолу. З 1933 року він відповідальний секретар журналу «Піонерія», пише дитячі твори. Одночасно починає навчатися в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, а потім Київського університету. У харківських, згодом київських виданнях з’являються його вірші, оповідання, нариси (деякі під псевдонімами Ель Чо, Омелько Блюдечко та ін.). Твори Л. Сукачова публікувались у журналах «Дитячий рух», «Піонервожатий», «Весела бригада». 1933 року в переробці Л. Сукачова виходить «Щоденник Еміля Соляно» А. Торреса, в 1934 році — його книга для дітей «Народжені Жовтнем».

У травні 1936 року Л. Сукачов закінчив аспірантуру і став працювати старшим науковим співробітником Інституту літератури АН УРСР. Його наукові статті друкуються в журналах «Літературна критика», «Шторм», «За марксоленінську критику», в «Літературній газеті», «Вістях» та інших виданнях. Найбільше серед них статей з шевченкознавства («Поет революційної демократії», «Шевченко в пазурах миколаївських інквізиторів», «Шевченко про сатиру», «Легенда про нездоланого Прометея», «Островський і Шевченко» та ін.).

У 1936 році Л. І. Сукачов був делегатом І конференції молодих учених України. Того ж року він починає читати курс української літератури в Київському педагогічному інституті.

Леонід Іванович бере участь у підготовці академічного видання творів Т. Г. Шевченка (2-го і 5-го томів), коментує разом з А. Костенком текст Шевченкового «Журналу (щоденника)», пише передмови, примітки і коментарі до інших видань шевченківських творів.

У рукописному звіті «Моя робота в 1936 році» Сукачов зазначив, що на 80 відсотків завершив свою кандидатську дисертацію і закінчив статтю «Пушкін як сатирик» (до пушкінського збірника). Збереглись неопубліковані статті про дитячу літературу «Сонячна поезія», «Над ким сміявся Пушкін» тощо. В 1937 році молодий учений був репресований і загинув. Реабілітований у 1955 році.

Творчий доробок письменника і вченого є цінним надбанням української літератури. Треба сподіватися, що в майбутньому будуть опрацьовані і з користю використані не лише опубліковані, але й ті твори, які залишилися в рукописах.

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви"