Меню: Особистості - Р; Письменники 
 Версія для друку   На головну

Роговий Феодосій Кирилович (27.08.1925 — 4.05.1992)

Творча доля письменника Феодосія Кириловича Рогового складалася нелегко. Розпочавши друкуватися в 50-х роках, він лише в 1973 році мав першу книжку — збірку оповідань «Провідини», від якої певні струмочки влилися потім у роман-епопею «Свято останнього млива» — твір, якому випала теж нелегка доля, бо йшов він до читача цілих десять років (опублікований 1982 р.). Останнє творче десятиліття Ф. Рогового було позначене тяжкою наполегливою працею над продовженням «посульської епопеї», яка не була завершена через ранню смерть, і низкою інших повістей. За кілька місяців до смерті письменник удостоївся вищої державної премії України ім. Тараса Шевченка.

До кінця життя Феодосій Роговий сумував за рідним селом де народився 27 серпня 1925 року, що було насильно відібране у нього і його односельців у зв’язку з будівництвом Кременчуцького моря; цим сумом пройняті сторінки його першого роману, присвяченого темі переселення на нове місце; цей сум проснувся знову в статті «Ви ж таки люди...», опублікованій в обласній газеті незадовго до смерті. Ставши на вершині гори Пивихи над тим морем, він кликав-викликав «свій родинний край з-під товщі вод, що його поневолили»: «Кличу-викликаю і шлю важкі заклинання всім тим, хто своєю силою розпорядив зігнати-зрушити з правічних осель сотні тисяч селянських сімей, розвіявши по всіх усюдах їхній дух і нажиток».

Душею і серцем сприйнявши Українську самостійну державу, письменник закликав своїх земляків не бути в цей переломний час байдужими і покірними, якими були раніше, а сміливо йти до «повної волі», відновлювати гідність, вставати горою проти обману і глупства. Писав: «Чом дозволяєте себе дурити, а то й обмовляєте одне одного, лиш би замати сяку-таку вигоду чи тимчасову користь?..» — і закликав «думати поглибшенько». Це говорив до своїх людей письменник-громадянин, пристрасний публіцист. Художнім словом, мовою образів він сказав про те саме в романі «Свято останнього млива».

Феодосій Кирилович Роговий народився у селі Пугачівці колишнього Градизького району в селянській сім’ї. Дитинство його припало на тяжкі роки колективізації і голодомору, а юність — на роки війни і всенародних страждань. Та виростав він і формував свій світогляд серед чудової посульської природи, серед простих і добрих людей, правдивих, але безправних і принижених. Неоціненним багатством посулян були пісня, гумор, соковите слово, давні звичаї і любов до рідної землі. Всі ці риси успадкував і син цього краю Феодосій Роговий. Пізніше один критик про нього скаже: «Органічно не терпить фальші ніде і ні в чому — ні в людині, ні в оцінці життєвих явищ, ні в літературі».

В окупаційний період гітлерівці вивезли юнака на каторжні роботи у Вестфал’ію, де працював на шахті. Додому повертався через Підмосков’я — там йому довелося певний час працювати робітником на заводі. У рідному селі пішов по наряду в колгосп, потім працював у рибартілі і секретарював у Морозівській сільраді (1947 — 50). З осени 1950 року викладав німецьку мову в Устимівській середній школі Глобинського району. В 1952 — 1957 роках навчався в Харківському педагогічному інституті (факультет іноземних мов). У 1967 році його запросили в редакцію обласної газети «Комсомолець Полтавщини», в якій працював до 1971 року, а потім повернувся в Устимівку, де оселилася сім’я після затоплення Пугачівки. Ще деякий час він виконував обов’язки власкора «Комсомольця Полтавщини», а в 1975 році знову повернувся до вчительської праці.

Займатися літературною творчістю Феодосій Роговий почав уже в зрілому віці. Писав сатиричні вірші, новели, оповідання, публіцистичні статті, рецензії, педагогічні етюди. В 60-х роках він виявив себе як талановитий нарисо-вець. Друкувався в обласній та республіканській пресі, зокрема в журналах «Радянська жінка», «Дніпро», «Прапор» та ін. Нариси «Непідкупні», «Жонглер», «Інтурист» були премійовані на конкурсі газети «Молодь України». У Полтаві почав працювати над збіркою оповідань «Провідини», а повернувшись в Устимівку, розпочав роботу над романом про переселення посулян — «Свято останнього млива». Його ідейно-художній рівень виявився не співзвучним партійним настановам того часу, і тому шлях цього твору до читача видався складним і довгим. Перший роман Ф. Рогового після опублікування в 1982 році одержав високу оцінку і в 1986 році перекладений на російську мову. О. Гончар писав: «Твори такого рівня, такого зрілого роздуму не часто з’являються в літературі».

Роман «Свято останнього млива» був задуманий у 5 книгах, із них завершено й опубліковано, крім першої, дві: «Поруки для батька» (1987, за неї — літературна премія ім. Д. Головка), «Великі поминки» (1990). Четверта — «Сльоза покути» («Гріх без прощення») автором не завершена (розділи в журналі «Київ», 1994), а 5-ї відома лише назва — «Скажи мені кончину, Господи!».

Окрім цього головного твору, Феодосій Роговий опублікував повісті «Серце прагне любові» (1984) та «Над Дніпром» (1986) — обидві в харківському журналі «Прапор».

Яскравою, сторінкою в біографії Ф. К. Рогового була довгорічна творча дружба з Григором Тютюнником, якому присвятив «Новелу з великого життя» («Зоря Полтавщини», 1991, 20 листопада) — фрагмент у вигляді відповіді на останній лист Тютюнника, — яка мала стати книгою.

З початку 80-х років Феодосій Роговий став відчувати ускладнення в роботі серця, і ця хвороба (ішемія) врешті-решт обірвала життя талановитого письменника.

Похований у селі Устимівці Глобинського району.

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви"