Оголевець
Володимир Степанович
(1884–1970) – філолог, музикознавець.
Народився
у Полтаві в сім’ї відомого в Україні
революційного діяча-сімдесятника Степана
Оголевця. Середню освіту здобув у Полтавській
гімназії, вищу – на історико-філологічному
факультеті Київського університету.
Працював учителем в одній із гімназій Києва
(1907–1908), а згодом у школах Полтави (1909–1913).
Після навчання на юридичному факультеті
Київського університету (1913–1915) та
здобуття у Харкові кваліфікації кандидата
на судові посади працював секретарем
Полтавського губернського суду. На початку
20-х років, працюючи за фахом юриста,
займався і педагогічною діяльністю:
викладав російську літературу у Вищій
робітничій школі, а також історію та теорію
музики у Полтавському
музичному училищі. З 1929 року –
викладач курсів західноєвропейської та
російської літератури Полтавського
педінституту, а з 1936 року – доцент і
завідувач кафедри російської літератури
цього ж закладу. Музичну освіту здобув
приватним чином. У юнацькі роки навчався
грі на фортепіано і вивчав теорію
композиції у полтавського музиканта Леоніда
Лісовського. Оголевець відомий як один із
засновників Полтавської спілки камерної
музики, музичний рецензент газети «Киевские
ведомости» (1913–1914), автор ряду камерно-інструментальних
і симфонічних творів: симфонічної картини «Прометей»
(1908), поеми «Тріумфальна хода Юлія Цезаря»
(1910), фортепіанного дуету «Orientalein in modo di marcia»
(1909). «Української сюїти» (1911), присвяченої
пам’яті харківського диригента Ф. Кучери.
Серед музикознавчих праць – «Симфонії
Бетховена». – Київ, 1913.
Інформація
– Алли Литвиненко
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
|