"свою життєву слабкість вона перетворила на сцені на мистецьку силу. Франківські глядачі після Осмяловської, мабуть, і не знали такого гармонійного злиття ніжної краси, жіночності і витонченої духовності .

Наприкінці минулого року театральна громадськість України відзначила 100-річчя з дня народження видатної актриси Катерини Осмяловської. Сучасники вважали її окрасою і гордістю українського театру, глядачі називали Принцесою франківців, Прекрасною дамою…

Народилася К. Осмоловська 26 листопада 1904 р. в сім’ї службовця. Родина брала активну участь у громадському та культурному житті міста. Батьки захоплювалися театром, грали в аматорських постановках, до театральних постановок залучали і своїх дітей.

Змалечку вихована в атмосфері любові до тетару, Катруся Осмяловська вже у 14 років їде вчитися на тетральні курси. А по закінченні трудшколи (колишньої гімназії) 1919 року дівчина вступає до Вищого музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. Художнім керівником курсу був Олександр Загаров, на той час головний режисер Першого державного українського театру ім. Т.Шевченка. Саме на шевченківській сцені відбувся акторський дебют Катерини Осмяловської. Спочатку обдарована студентка брала участь у масовці, а вже на другому курсі була зарахована до трупи театру. Роль Оксани у легендарних “Гайдамаках” Т.Шевченка (реж. Лесь Курбас) стала першим сценічним успіхом молодої актриси.

Театр ім. Т. Шевченка багато гастролював Україною: Дніпропетровськ, Полтава, Харків, черкаси, Чернігів та ін. Тому світлини цього періоду переважно репрезентують мандрівне акторське життя: серед шевченківців біля клубу, де йшли вистави, на пароплаві, у вагоні… Також під час гастролів у маленькому місті Пирятині в листопаді 1923 року дівчина взяла шлюб з молодим актором Лесем Липківським, який починав свій творчий шлях у Леся Курбаса в “Кийдрамті”.

1925-го року молоде подружжя перейшло на роботу у Донбаську філію театру ім. І. Франка, де К. Осмяловська і Л. Липківський працювали близько року. А з початком театрального сезону 1926 року починається новий етап життя й роботи цих акторів – вони вступають до трупи Одеської Держдрами. І одразу ж активно стають до роботи. За короткий термін в репертуарі К. Осмяловсьої з’являються такі ролі: Леся (“Фея гіркого мигдалю” І. Кочерги), Ліна (“Рожеве павутиння Я. Мамонтова”), Іва (“Яблуневий полон” І. Дніпровського) та ін. І нарешті – Есмеральда у виставі “Собор Паризької богоматері” В. Гюго, - роль, яка зробила Осмяловьку улюбленою актрисою одеського глядача, образ, який найбільш повно розкрив характер сценічного обдарування актриси. Ліричні образи у її виконанні набували драматичного наповнення. Своїх героїнь актриса наділяла ангельською зовнішністю та запальним темпераментом. Така її Есмеральда – ніжна і водночас мужня, тендітна і незламна… Слава цієї вистави і феномен актриси Осмяловської стали відомі всій країні. 1930 року вони разом з Л. Липківським приймають запрошення Гната Юри і вступають до трупи Київського театру ім. І. Франка. Весь подальший шлях актриси буде пов’язаний з цим колективом.

Вже перша її роль на франківській сцені стала безсумнівним успіхом. Це Юлія Булатович з п’єси І. Микитенка “Кадри”. А слідом ціла низка яскравих ролей. Це і героїні-сучасниці: Ліда у “Платоні Кречеті” О. Корнійчука, Маша у “Дівчатах нашої країни”, Наташа у “Чудесному сплаві”, і персонажі класичного репертуару: Вірочка в “Останніх” М. Горького, Марія Антонівна в “Ревізорі” М. Гоголя, Софія у “Безталанній” І. Карпенка-Карого та багато інших.

1936 року К. Осмяловська зіграла в першому звуковому українському фільмі легендарного Івана Кавалерідзе “Наталка Полтавка” головну роль. Втілення кращих рис українського жіночого характеру – такт вітчизняна і світова критика визначила сутність образу Наталки – Осмяловської. На тривалий час її обличчя стало для всього світу обличчям України. Але у цей період влада арештовує її свекра – відомого церковного діяча Василя Липківського, засновника і першого митрополита Української Автокефальної церкви. І хоча проти роди родини К. Осмяловської та Л. Липківського не було вчингено репресій, актриса потрапила у списки “неблагонадійних”. Наталка так і залишилася її єдиною великою роботою в кіно.

Але в театрі Катерина Осмяловська залишається улюбленою і затребуваною актрисою. Перед війною, в 1940 році, на відзначення 20-річчя творчої діяльності їй присвоєно звання Заслуженої артистки УРСР.

Велика вітчизняна війна порушила всі плани та сподівання. К. Осмяловська з родиною евакуювалися разом з театром ім. І. Франка. Тамбов, Семипалатинськ, згодом – Ташкент, і всюди – напружена робота у складі концертних бригад, виступи в госпіталях, клубах. В Ташкенті актрису було удостоєноь звання Заслуженої артистки Узбецької РСР.

До Києва Осмяловська, разом з сім’єю і театром, повертається 1944 року. В репертуарі театру з’являється багато нових вистав, в доробку актриси – нові яскраві ролі. Театр звертається до драматургії В. Шекспіра: у виставі “Багато галасу даремно” К. Осмяловська блискуче зіграла витончену аристократку Геро, а в спекталі “Дванадцята ніч” виступила в ролі Віоли – драматичній і травестійній водночас. Ще один жіночий образ, близький по духу і бездоганно втілений актрисою на сцені – Маруся Барильченко з п’єси Карпенка-Карого “Житейське море”. У її виконанні новими барвами засяяв образ Анни з “Украденого щастя” – роль, у якій на франківській сцені панувала Н. Ужвій.

Сил і таланту у актриси вистачило б ще на багато років і ролей, але з наближенням пенсійного віку чиновники від культури позбавили її можливості працювати. 33 проки було віддано театрові ім. І Франка, і от у неповні 60 Осмяловська опинилася за бортом бурхливого театрального життя. Останні роки (а їх ще було понад 30) присвятила родині: чоловіку, дітям, онукам, сестрам. Померла Катерина Осмяловська у 1997 році, не доживши місяця до 93-річчя.

К. Осмяловська. 1925 р.