Меню: Особистості - О; Імена на карті; Науковці; Навчалися у Полтаві 
 Версія для друку   На головну

Остроградський Михайло Васильович (1801—1861) — математик, академік Петербурзької АН (з 1830 р.) та кількох іноземних академій.

Народився у с. Пашенівці (тепер Козельщанського р-ну). Походив з відомого українського старшинсько-козацького роду. Вчився у 1-й Полтавській гімназії до 1817 р., у 1817—1820 рр. — у Харківському університеті. У 1822—1827 рр. слухав лекції у Парижі. З 1828 р. — професор вищих навчальних закладів Петербурга. У цей час познайомився і потоваришував з Т. Г. Шевченком, який згадав його в повісті «Художник». У 1901 р. на честь 100-річчя від дня народження вченого Полтавська перша чоловіча гімназія запровадила стипендію ім. М. В. Остроградського, а міська управа заснувала початкове училище. Помер у Полтаві, похований у с. Пашенівці. У Полтаві іменем М. В. Остроградського названо вулицю, встановлено пам'ятник і меморіальну дошку.

 Полтавщина: Енциклопедичний довідник
(За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 629

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 Полтава. Історична довідка

 Перша чоловіча гімназія

 Вулиця Куйбишева

 Сковороди вулиця

 Малоросійського поштамту будинок

ОСТРОГРАДСКИЙ Михаил Васильевич (24.09.1801—01.01.1862) — русский математик, академик Петербургской АН (1830). Учился в Харьковском университете (1816-1820), а затем слушал в Париже (1822-1828) лекции О. Коши, П. Лапласа, Ж. Фурье. Профессор офицерских классов Морского кадетского корпуса (с 1828), Института корпуса инженеров путей сообщения (с 1830), Главного педагогического института (с 1832), Главного инженерного училища (с 1840), Главного артиллерийского училища (с 1841) в Петербурге. Основные работы относятся к математическому анализу, теоретической механике, математической физике; известен также работами по теории чисел, алгебре, теории вероятностей. Решил (1826) важную задачу о распространении волн на поверхности жидкости, заключенной в бассейне, имеющем форму круглого цилиндра. В работах по теории распространения тепла в твердых телах и в жидкостях получил дифференциальные уравнения распространения тепла и одновременно пришел к ряду важнейших результатов в области математического анализа: нашел формулу преобразования интеграла по объему в интеграл по поверхности (Остроградского формула), ввел понятие сопряженного дифференциального оператора, доказал ортогональность собственных функций данного оператора и сопряженного, установил принцип разложимости функций в ряд по собственным функциям и принцип локализации для тригонометрических рядов. Теория распространения тепла в жидкости фактически впервые была построена им; занимался также вопросами теории упругости, небесной механики, теории магнетизма и др. Установленная им (1828) формула преобразования интеграла по объему в интеграл по поверхности была обобщена им (1834) на случай n-кратного интеграла. При помощи этой формулы он нашел вариацию кратного интеграла. Дал (1836, опубликовано 1838) вывод правила преобразования переменных интегрирования в двойных и тройных интегралах, метод интегрирования рациональных функций – выделение рациональной части интеграла (т. н. Остроградского метод). Важные результаты были получены им в теории дифференциальных уравнений и приближенном анализе. В теоретической механике ему принадлежат фундаментальные результаты, связанные с развитием принципа возможных перемещений, вариационных принципов механики, а также с решением ряда частных задач; им построена (1854) общая теория удара. В «Мемуаре о дифференциальных уравнениях, относящихся к проблеме изопериметров» (1850) обобщил эти результаты на общую изопериметрическую задачу вариационного исчисления. Большой интерес для своего времени имели его работы по теории движения сферических снарядов в воздухе и выяснению влияния выстрела на лафет орудия. Был передовым ученым, стоял на позициях естественнонаучного материализма. Критерием ценности математического исследований для него служила практика, возможность использовать полученные результаты в практической деятельности. Характерны в этом отношении его исследования по теории вероятностей. Одно из них, положившее начало статистическому методу браковки, проведено им с целью облегчения работы по проверке товаров, поставляемых армии. Ему принадлежит также ряд популярных статей, педагогических исследований и превосходных для своего времени учебников. Был членом многих иностранных академий.

http://www.persons.com.ua

Остроградський Михайло Васильович

(1801-1862)

математик

Народився в селi Пашенна на Полтавщині. У 1816—1821 рр. навчався в Харківському університеті. В 1822—1827 рр. вдосконалював математичну освіту у Франції: слухав математичні курси на Паризькому факультеті наук і в Коллеж де Франс, що дозволило йому називати своїми вчителями таких великих французьких учених, як О.Л.Коші, Л.Пуансо, Ж.Ф.М.Біне, Ж.Ш.Ф.Штурма, Г.Ламе. З 1828 р. М.В.Остроградський працював у Петербурзі: у Морському кадетському корпусі, з 1830 р. — в Інституті корпусу інженерів шляхів, з 1832 р. — професор Головного педагогічного інституту, з 1840 р. — професор Головного інженерного училища, з 1841 р. — професор Головного артилерійського училища. Праці М.В.Остроградського присвячено аналітичній механіці, гідромеханіці, теорії пружності, небесній механіці, математичній фізиці, математичному аналізу і теорії диференціальних рівнянь. Розвинув теорію хвиль на поверхні важкої ідеальної рідини (1826). Досліджував малі коливання пружних тіл (1829—1832).

На М.В.Остроградського великий вплив справила французька математична школа. Перебуваючи у Франції, своїм обдарованням він привернув увагу знаменитих учених Лапласа, Фур’є, Ампера, Пуассона, Коші, опублікував у французьких математичних виданнях перші свої праці. Деякий час викладав математику в Колегіумі Генріха IV. На прохання батька повернувся до Росії і незабаром блискучим математичним хистом і глибоким ознайомленням з математичною літературою привернув увагу Петербурзької Академії наук, що в 1828 р. обрала його ад’юнктом, а через два роки — академіком. М.В.Остроградський — видатний педагог, який викладав у багатьох навчальних закладах Петербурга. Ряд його праць стосується питань методики викладання математики і механіки у вищій та середній школах. З численних і різноманітних його праць з різних галузей математичних наук, що зробили його ім’я відомим у багатьох країнах, слід особливо відзначити його мемуари у галузі чистої математики, в якому виводиться загальна формула варіації кратного інтеграла (1834 р.), а також мемуари про інтегрування раціональних функцій. У галузі механіки він вдало розвинув думку Фур’є про те, що умови можливих переміщень іноді слід виражати нерівностями і вводити зв’язки, що залежать від часу (1834 р.). Оригінальним чином вирішив питання гідромеханіки про рівновагу сферичного шару рідини. Особливо цінним виявився його мемуар (1854 р.), що містить повну теорію ударів. У 1848 р. запропонував оригінальний висновок канонічних рівнянь, досліджував інтеграли загальних рівнянь динаміки, а також вирішив ізопериметричну задачу. Прочитані М.В.Остроградським курси небесної механіки (1829, 1830 рр.) є не тільки важливими з педагогічного погляду, але й глибоко науковими. В них йому вдалося спростити деякі методи, якими ця галузь механіки невдовзі перед цим збагатилася. Перші п’ять лекцій присвячені викладенню загальних теорій, сім наступних — застосуванню цих теорій до руху планет. Лекції закінчувалися складанням та інтегруванням рівнянь вікових не-рівностей і застосуванням способу Пуассона для періодичних нерівностей. Під час свого перебування в Парижі у 1830 р. М.В.Остроградський подав ці лекції Паризькій Академії наук і отримав від неї дуже схвальні відгуки Араго і Пуассона. В іншому курсі — лекціях з алгебраїчного і трансцендентного аналізу (1836, 1837 рр.) М.В.Остроградський ознайомив своїх слухачів з новими ідеями і методами у галузі алгебраїчних рівнянь, здійсненими Лагранжем, Коші, Штурмом, Гауссом, Абелем та ін. У галузі аналізу нескінченно малих М.В.Остроградський знайшов умови і спосіб для вираження алгебраїчною функцією як інтеграла раціонального дробу, так і інтеграла від функції, що містить квадратний корінь з цілого многочлена. Починаючи з 1830-х років займався зовнішньою балістикою. Вивів рівняння руху снаряда, вивчав опір повітря, дію пострілу на лафет гармати. В теорії потенціалу розв’язав деякі задачі, що стосуються притягання сфери та сфероїда. Досліджував поширення тепла у твердих тілах, одержав рівняння поширення тепла в рідинах. У галузі математичної фізики він здійснив узагальнення прийому, що застосовується при інтегруванні рівнянь з частковими диференціалами. Представляє також інтерес його рішення про поширення тепла у призмі. Ім’я М.В.Остроградського носить розроблений ним засіб виділення раціональної частини невизначеного інтеграла, що дав змогу алгебраїчним шляхом подати його у вигляді суми двох додатків, причому другий додаток раціональної частини не містить. Формула Гріна—Остроградського (1828) виражає перетворення інтеграла, обчисленого за обсягом, обмеженим певною поверхнею, в інтеграл, обчислений по цій поверхні. Цю формулу він узагальнив у 1834 р. на випадок n-кратного інтеграла. М.В.Остроградський вивів формулу перетворення подвійних інтегралів у потрійні. В 1836 р. водночас з К.Г.Я.Якобі та Е.Ш.Каталаном він розробив спосіб заміни змінних у кратних інтегралах. Незалежно від У.Р.Гамільтона відкрив принцип найменшої дії (принцип Гамільтона—Остроградського). Інші праці присвячені проблемам варіаційного числення, інтегруванню алгебраїчних функцій, теорії чисел, алгебрі, геометрії, теорії ймовірностей. М.В.Остроградський не зрозумів ідей неевклідової геометрії, розвинених М.І.Лобачевським, і різко виступив проти них. М.В.Остроградського було обрано іноземним членом Паризької, Турінської, Римської та Американської Академій наук. М.В.Остроградський створив ефективну школу прикладної механіки. Його учнями були видатні учені: академік І.О.Вишнеградський, професори М.П.Петров, Д.І.Журавський, Г.Є.Паукер, М.Ф.Ястржембський, С.В.Кербедз та ін.

http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/100names/