Український письменник Андрій Андрійович Нанкевич прийшов у літературу з журналістики, яку, до речі, не залишив і тоді, коли став автором кількох збірок повістей та оповідань. Ім’я його не набуло розголосу, але тим привабливіше, що скромне, як скромні й частіше буденні герої його книг. Він вийшов із села, там працював і спостерігав життя селянського люду, його побут і звичаї, там і відчув глибинно душу народну, яку й намагається відкрити читачеві у своїх прозових творах. Як журналіст Андрій Нанкевич виступав часом з публіцистичними статтями, Зачіпаючи найбільш злободенні теми, але з пафосом і талантом переконання. Він не схильний огульно чорнити минуле, але в майбутнє України дивився з надією і свою справу робив з наполегливістю селянина.
Народився письменник 23 липня 1941 року, у селі Дружелюбівка Солонянського району Дніпропетровської області в сім’ї колгоспника. Там навчався в середній школі, працював якийсь час механізатором, потім відслужив армію. Вищу журналістську освіту здобув у Київському університеті ім.. Т. Г. Шевченка, який закінчив 1967 року. Відтоді «приписаний» у Полтаві, де працював спершу в редакції молодіжної газети
«Комсомолець Полтавщини», а потім — у
«Зорі Полтавщини». В 1993 — 96 роках обіймав посаду заступника головного редактора цієї газети.
На газетній ниві Андрій Нанкевич протягом тривалого часу виступав з репортажами, нарисами, публіцистичними статтями і навіть рецензіями на літературні твори, завоювавши авторитет талановитого журналіста. Разом з тим друкував і оповідання та новели, що згодом перейшли на шпальти республіканських журналів і збірників (таких, як «Сонячні зажинки», Харків, 1976).
Нарешті він зважився зібрати кращі повісті і новели в окрему книжку і запропонував видавництву «Молодь», заручившись підтримкою
Григора Тютюнника. В 1980 році перша збірка під назвою «Червоний глід» вийшла у світ і була прихильно зустрінута критикою.
Уже в цій книжці письменник показав і свою симпатію до села, селянських характерів, і вміння розкрити глибину людських переживань, особливо в складні, драматичні періоди життя. Кращі новели — «Тітка Килина» і «Годьки». Доля обійшла тітку, вона мовби чужа серед людей. Та варто з добром підійти до неї, як розкривається її справжній характер. Письменник мовби закликає всіх бути небайдужими до загнаних недолею людей, щоб потім не гризло сумління. Цікаво змальовано характер молодого Годька, що прагне заглянути в свій родовід. Через дідуся пізнає онук Федько красу і сутність минулого («Жайворовий міст»). Герої оповідань А. Нанкевича звичайні земні люди, але носять вони в собі і силу духу, і високе почуття любові, яким наділена Настя Кулішиха з повісті «Червоний глід».
Потім були збірки «Три тополі на вітрі» (1985) і «Така тепла осінь» (1989), а в Ї992 році в бібліотеці «Зорі Полтавщини» вийшла повість про кохання «Іронія». Аналізуючи повість «Двоє для любові» та оповідання з книги «Три тополі на вітрі», критика відзначала «неприховану атмосферу добра, любові й поетичності, які пронизують книжку». Це справді так: кожний твір зігрітий любов’ю письменника до селян, сільської природи, в них оспівується краса чесної, самовідданої, прив’язаної до землі праці.
Дуже близька письменникові тема жінки-матері, її милосердя, глибокого болю за долю дітей і онуків, яких забирали від неї голодомори, війни, «вербовки» в промислові міста. Цим характеризується книжка Андрія Нанкевича «Така тепла осінь». Образ матері проходить через повісті й оповідання всієї збірки. Критик писав: «Цей образ у творах письменника завжди болючий».
Твори Андрія Нанкевича написані гарною мовою, відзначаються м’яким, поетичним стилем, окремі з них нагадують стиль Григора Тютюнника, у якого письменник навчався художньої майстерності творення образів з народного життя. Письменник М. Малахута в критичній статті про названу книжку охарактеризував її як «чисту, чесну, мужню, мозолясту сходинку до гори майстерності».
1987 року Андрій Нанкевич став членом Спілки письменників України.
Трагічно загинув в автокатастрофі.
Петро Ротач, „Колоски з літературної ниви”