Немирич
Юрій (Єжи) Степанович
— Немирич Юрий (Ежи) Степанович
— (1612—1659)
— політичний, військовий і релігійний діяч,
дипломат; київський підкоморій (1641 р.),
канцлер Великого князівства Руського (1658 р.).
Походив
з українського шляхетського роду на
Правобережжі, відомого з 1528 р. Батько Степан
Андрійович Немирич (+1630) — вихованець
університетів в Альтдорфі й Базелі, згодом
підкоморій київський, учасник
Куруківського договору. Ю. Немирич одержав
найвищу європейську освіту того часу.
Вчився в аріанській академії в Кракові,
потім в університетах Лейдена й Базеля;
подорожував і студіював в Англії, Франції,
Італії. Один із найзнатніших магнатів Речі
Посполитої, проникливий політичний
теоретик. Добре орієнтувався в
особливостях ситуації в Україні, Росії,
Польщі. Автор праць з історії й теології. На
чолі власного війська брав участь у війнах
1630-х рр. Польщі з Московією і Швецією. Лідер
українських протестантів, чиї права
боронив на сеймах і в Люблінському
трибуналі. Один з фундаторів аріанської
академії в Киселині на Волині. Спадкоємець
значних маєтків на Правобережжі (12 містечок
і 75 сіл). У 1643 р. придбав величезні
землеволодіння на Полтавщині, між Пслом і
Ореллю.
Під
час Хмельниччини воював проти козаків і
Москви. Перекинувшись на бік шведського
короля, брав участь у спільному шведсько-угорсько-козацькому
поході 1657 р. на Польщу. Потім приєднався до
козаків А. Ждановича, які покинули Д. Ракоці.
В 1657 р. вступив на українську службу. Здобув
звання полковника і перейшов із аріанства у
православ'я. За гетьманування І.
Виговського провів успішні переговори зі
Швецією, що закінчилися визнанням
незалежності України (Корсунська угода 1657 р.).
Був творцем концепції Великого князівства
Руського, автором проекту Гадяцького
договору й маніфесту українського уряду до
європейських держав 1658 р. Брав участь у
Конотопській битві. Під час повстання проти
І. Виговського був забитий між Биковим і
Кобижчою в серпні 1659 р. Загибель Ю. Немирича
стала однією з причин політичної поразки І.
Виговського.
Брат
Степан (+1683) під час Хмельниччини, як чашник
київський, воював на боці Польщі. Під
впливом брата вступив на українську службу.
Брав участь у делегації на сейм 1659 р., був
номінований на начальника артилерії
Великого князівства Руського. Пізніше був
генералом пруської служби, а після
повернення до Польщі — каштеляном і
воєводою київським.
Білоусько
О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини.
Друга половина XVI
— друга половина XVIII століття.
Стор.
109
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
|