Дем'ян Гнатович Многогрішний
|
|
Меню: Особистості - М;
Державні діячі; Правителі |
|
Многогрішний Дем'ян Гнатович — Многогрешный Демьян Игнатович — (рр. н. і см. невід.) — державний діяч, гетьман Лівобережної України (1669-1672 рр.). Син посполитого з м. Коропа. Козацьку службу розпочав у війську Б. Хмельницького. Брав участь у подіях Визвольної війни. В 1649 р. як генеральний осавул підписав Зборівську угоду. Як зазначав сам, був чоловік «простий і неграмотний», але завдяки природному розуму, твердій вдачі й принциповості досяг становища чернігівського полковника (1665—1669 рр.). Як противник Андрусівського договору брав участь у антимосковському повстанні І. Брюховецького 1668 р. Підтримував політику П. Дорошенка, який призначив Д. Многогрішного наказним гетьманом на Лівобережжі. Під тиском промосковськи налаштованої старшини і православного духовенства пішов на переговори з царським урядом. У 1666 р. став «гетьманом сіверським», а 3 березня 1669 р. обраний у Глухові (фактично призначений Г. Ромодановським) гетьманом Лівобережної України. Уклав із Москвою Глухівські статті 1669 р. При цьому твердо стояв на ґрунті самостійності України, відверто висловлювався проти імперіалістичної політики Москви. Прихильник сильної влади, не довіряв вищій старшині, з якою поводився грубо і навіть жорстоко. Обсаджував полковницькі й сотенні уряди своїми родичами та свояками, наділяючи їх маєтками. В 1671 р. передав наказне гетьманство своєму брату Василеві, очевидно, намічаючи його своїм наступником. Все це викликало опозицію старшини, яка вчинила 13 березня 1672 р. державний переворот, заарештувавши Д. Многогрішного й видавши його Москві. Обвинувачений у «зраді» (зв'язках з П. Дорошенком), Д. Многогрішний був після тортур засуджений на страту, яку замінили довічним засланням у Сибір. Після звільнення у 1688 р. був записаний у «діти боярські» і перебував на військовій службі в м. Селенгинську в Забайкаллі. В 1696 р. постригся в ченці. Востаннє згадується в документах 1701 р. Нащадки Д. Многогрішного, а також засланих разом з ним брата Василя й небожа Михайла залишилися в Сибіру. Білоусько
О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини.
Посилання на сторінку/ссылка на страницу:
|
