Меню: Особистості - Л; Історики, краєзнавці; Громадські діячі 
 Версія для друку   На головну

Лучицький Іван Васильович (02.06.1845, м. Кам’янець-Подільський – 22.08.1918, м.Київ) – дослідник проблем соціально-економічної історії Франції та України, археограф, політ. та гром. діяч. Народився в сім’ї учителя, викладача стародавніх мов.

Навчався в Кам’янець-Подільській, в Першій київській гімназіях та на іст.-філ. ф-ті Київського ун-ту (1862–1866). Учитель російської словесності, історії та географії Києво-Подільської прогімназії (1869–1871), приват-доцент Київського ун-ту (1870). Захистив магістерську дис. “Феодальна аристократія і кальвіністи у Франції” (1871). Магістр загальної історії Казанського (1872–1873) та доц. Київського ун-ту (1874–1875). За працю “Католическая лига и кальвинисты во Франции” одержав наук. ступінь докт. історії і звання проф. (1877). Створив наук. школу та центр викладання і вивчення нової історії у Київському ун-ті (1908). Проф. Петербурзького ун-ту та викладач Вищих жіночих курсів у Петербурзі (1908). Чл.-кор. Петербурзької Академії наук (з 1908). Почесний доктор ун-ту в Глазго (Англія) (1910).

Займався активною гром. та політ. діяльністю. Гласний Золотоніського повітового, Полтавського губернського земства та Київської міської думи. Член Київської громади, співробітник ж. “Киевская старина”, один з організаторів УНТ в Києві та Російської вищої школи сусп. наук у Парижі для студентів, виключених з російських ун-тів за політичну неблагонадійність. Один з організаторів кадетської партії, член її Київського і Центрального комітетів. Депутат 4-ї Держ. думи (1907).

Методологічні та загально-історичні погляди сформувалися під впливом праць засновників теорії позитивізму О.Канта і Г.Спенсера, а в основі наукового світогляду вченого була позитивіська теорія еволюції. У поглядах на історичний процес він приділяв значну увагу економічному фактору в історії суспільства.

Праці вченого здобули світове визначення ще за життя. Деякі з них, насамперед з історії французького селянства, перекладалися на іноземні мови, рецензувалися у закордонних виданнях. Міністерство народної освіти Франції присвоїло вченому почесне наукове звання. У 1913 одержав премію Одіфре (Франція).

Дж. і літ.: ІР НБУВ. – Ф.66; ЦДІАК України. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.888; Онопрієнко В.І. Володимир Іванович Лучицький. – К., 1991; Таран Л., Мазур І. Українець європейської слави // Київська старовина. – 1994. – ¹5; Таран Л., Шандра В. Лучицький Іван Васильович // Українські архівісти: Біобібліографічний довідник. – К., 1999.

Неля Герасименко

Українські історики ХХ століття: Біобібліографічний довідник /
Серія "Українські історики". — Київ: Інститут історії України
  НАН України, 2006. — Випуск 2, частина 3. — 315 c. Стор.126-127

Інститут історії України НАН України

Посилання на сторінку/ссылка на страницу: