Орест Іванович Левицький

19 декабря 2010 года исполнилось 170 лет со дня основания Петровского Полтавского кадетского корпуса.

Все выпускники в новой версии сайта.

 

Меню: Особистості - Л; Правники; Історики, краєзнавці; Етнографи; Науковці;
  Навчалися у Полтаві
 Версія для друку   На головну

Левицький Орест Іванович

Левицький Орест Іванович — Левицкий Орест Иванович — (13/25.12.1848, с. Маячка Кобеляцького повіту (тепер Ново-Санжарського району — 9.05.1922, Київ) — історик, правознавець, археограф, архівіст, етнограф, белетрист, дійсний член Української Академії наук (1918 р.) і її другий президент (1919—1922 рр.).

Народився в сім'ї диякона Михайлівської церкви. Належав до старого священицького роду Носів-Левицьких. Початкову освіту одержав удома. В 1859—1869 рр. вчився в Полтавському духовному училищі та Полтавській духовній семінарії. Як кращий учень був рекомендований на навчання до духовної академії, але несподівано для всіх вступив до Київського університету, де студіював на юридичному, а згодом на історико-філологічному факультеті. Закінчивши у 1874 p. навчання, влаштувався на вчительську роботу, одночасно працював діловодом в Київській комісії для перегляду давніх актів, в 1874— 1921 рр. її секретар. Досліджував і публікував архівні матеріали до історії України XVI—XVIII ст., зокрема, народного побуту, звичаєвого права, церковно-релігійних рухів. Автор численних історичних праць, серед них написані на полтавському матеріалі: «Очерки внутренней жизни Малороссии во второй половине XVII ст.» (1875 р.), «Очерки народной жизни в Малороссии XVII ст.» (1901 р.).

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини.
 Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 231-232

Фото - http://www.nbuv.gov.ua/people/levyckiy.html

   

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 Полтава. Історична довідка

 Історико-археологічний комітет

 

 

 

Левицький Орест Іванович (13.12.1848, с. Маячка Кобеляцького пов. Полтавської губ. (нині Новосанжарський р-н Полтавської обл.) – 09.05.1922, с.Драбів Золотоніського пов. Полтавської губ. (нині райцентр Черкаської обл.); похований в с. Митлашівка поблизу Драбова) – дослідник родинного і звичаєвого права, побуту, сімейних відносин, правового становища української жінки в ХVІ–ХVІІ ст., історії української церкви, селянства і судочинства, архівіст, археограф, белетрист. Народився в сім’ї священика.

Закінчив початку школу (1857–1859), Полтавське духовне училище і семінарію (1859–1869). Навчався на юридич. та іст.-філ. ф-ті Київського ун-ту (1870–1874). Учень В. Б. Антоновича. Відповідальний секретар Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (1874–1921) та її перший історіограф. Викладач російської мови в Четвертій Київській прогімназії (1874–1909) та географії в музичному училищі (1876–1877). Помічник завідувача Центрального Архіву у Києві (1879–1887). Один з фундаторів УАН та її перших академіків по відділу соціальних наук (1918), секретар (1918–1920) та голова (1920–1922) відділу соціально-економічних наук. Заступник президента (1919 – 1921) та президент (1922) УАН. Голова комісії по кафедрі звичаєвого права при УАН.

Активний громадський діяч. Чл. Київської громади, д. чл.-співробітник Російського географічного т-ва Південно-західного відділу (з 1876), д. чл. (з 1878), чл. ради (1885–1902) та заступник голови (1902–1905) іст. т-ва Нестора-літописця. Д. чл. Київського юридич. т-ва (відділ звичаєвого права (з 1881) та НТШ у Львові (з 1911), чл. УНТ в Києві (1907–1914). Почесний чл. Полтавської губернської архівної комісії (з 1906) та церковно-історико-археологічного комітету (з 1906). Голова правничого т-ва (з 1921) та правничо-термінологічної комісії. Чл. комітету для охорони пам’яток історії та мистецтва (1918–1922).

Наукову діяльність розпочав ще в студентські роки. За дипломне дослідження “Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине ХVІІ века” одержав ступінь магістра. Значні досягнення вченого в області археографії. З його ім’ям пов’язані перші наукові видання ряду літописів, історичних творів, актових матеріалів “Архива Юго-Западной России” з грунтовними вступними статтями, текстологічними примітками та науковими коментарями.

Автор більше 200 наук. праць з історії України ХVІ – ХІХ ст.

Історичні погляди Левицького склалися в 60–70-х ХІХ ст. у період розквіту ідей народництва. У працях він приділяв значну увагу становищу селян та рядових козаків, їх визиску старшиною, а також національному, економічному та релігійному гнобленню укр. народу на Правобережжі у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.

Власний архів, колекцію історичних документів та бібліотеку вчений у 1921 передав до ВУАН. Нині вони зберігаються в Інституті рукопису НБУ НАН України ім. В.І.Вернадського.

Тв.: Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине ХVII в. – К., 1875; Внутреннее состояние Западно-Русской церкви в Польско-Литовском государстве в конце ХVI ст. и уния. – К., 1884 (Передмова до т.6, ч.1 “Архива Юго-Западной России”. Окрема вiдбитка); Очерк народной жизни в Малороссии во второй половине ХVII в. – К., 1902; Черты семейного быта в Юго-Западной Руси в ХVI–ХVII вв. – К., 1909.

Літ.: Грушевський М. Левицький Орест Іванович // Україна. – 1924. – Кн.1-2; Москвич Л.Г., Сарбей В.Г. Академік УА Н Орест Іванович Левицький (1848 – 1922 рр.). Життєпис, бібліографія його праць і праць про нього. – К., 1998.

Неля Герасименко

Українські історики ХХ століття: Біобібліографічний довідник /
Серія "Українські історики". — Київ: Інститут історії України
  НАН України, 2006. — Випуск 2, частина 3. — 315 c. Стор.114-116

Інститут історії України НАН України

 

Хостинг от uCoz