Олексій Іларіонович Кириченко

19 декабря 2010 года исполнилось 170 лет со дня основания Петровского Полтавского кадетского корпуса.

Все выпускники в новой версии сайта.

 

  Меню: Особистості - К; Правителі 
 Версія для друку   На головну

Кириченко Олексій Іларіонович (25.2.1908 - 29.12.1975) - радянський партійний і державний діяч.

Н. у с. Чорнобаївка (тепер Білозерського р-ну Херсонської обл.). З 1930 - член КПРС. У 1936 закінчив Азово-Чорноморський інститут інженерів-механіків соціалістичного землеробства. З 1938 працював в апараті ЦК КП(б)У. З 1941 - секретар ЦК КП(б)У з промисловості. Під час радянсько-німецької війни 1941-45 - член Військової Ради ряду фронтів, генерал-майор. У 1944 - секретар ЦК КП(б)У по кадрах, 1945-49 - перший секретар Одеського обкому Комуністичної партії. В 1949-53 - другий секретар ЦК КП(б)У. Після усунення червневим пленумом ЦК КПУ з посади першого секретаря Л. Мельнікова К. став першим українцем, що очолив Компартію України. Підчас перебування К. на посту керівника республіканської Ком­партії значно зріс відсоток українців серед чле­нів КПУ (бл. 60% загального складу), розпочався короткий період політичної “відлиги”, використаний для висунення національно-культурних домагань (ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо). У 1957 К. було відкликано до Москви і призначено на посаду секретаря ЦК КПРС. З 1960 - перший секретар Ростовського обкому Компартії, пізніше - на господарській роботі. Останні роки провів у Москві.

К. Бондаренко (Львів).

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.
http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm

 

Кириченко Олексій Іларіонович (25.02.1908—28.12.1975) — парт. і рад. діяч УРСР.

Н. в с. Чорнобаївка (нині село Білозерського р-ну Херсон. обл.). Закінчив чотири класи початкової школи. Був пастухом, чорноробом у кам’яноломні, ремонтником-робітником служби шляху Катеринославської залізниці, трактористом сільс. т-ва взаємодопомоги. З 1927 — слухач курсів інструкторів-механіків при Укр. професійно-тех. школі в Херсоні. Згодом працював у Казахстані, з верес. 1929 знову в Україні: старший інструктор-механік, зав. дільницею зернорадгоспу «Червоний Перекоп» на Херсонщині. Чл. ВКП(б) — КПРС з 1930. З жовт. 1931 — студент Інституту інженерів-механіків соціаліст. землеробства в м. Зерноград (нині місто Ростовської обл., РФ). З серп. 1936 — у м. Охтирка: зав. учбовою частиною технікуму механізації с. госп-ва, одночасно — на викладацькій роботі. З берез. 1938 в апараті ЦК КП(б)У: інструктор відділу науки (берез. 1938 — січ. 1939), інструктор керівних парт. органів (січ.—квіт. 1939), інструктор від. кадрів (квіт.—серп. 1939), зав. сектору від. кадрів (серп.—листоп. 1939), зав. транспортного від. (листоп. 1939 — лют. 1941). З лют. 1941 — секретар ЦК КП(б)У з пром-сті. Швидка парт. кар’єра К. пояснювалася відсутністю кадрів, знищених під час репресій, а також особистим позитивним ставленням до нього М.Хрущова, який з січ. 1938 очолював ЦК КП(б)У. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 — чл. військових рад Південно-Західного фронту, Донського фронту, Південного фронту і Четвертого Українського фронту, генерал-майор. Із січня 1944 — секретар ЦК КП(б)У по кадрах. З лип. 1945 — 1-й секретар Одес. обкому КП(б)У, з верес. 1946 паралельно очолював міськ. парт. к-т. З груд. 1949 — 2-й секретар ЦК КП(б)У/КПУ, з черв. 1953 — 1-й секретар ЦК КПУ. Став першим українцем за походженням, який за всю історію Комуністичної партії України очолив її ЦК. Підтримував М. Хрущова в справі повалення Л. Берія та в проведенні курсу на десталінізацію. З грудня 1957 до січня 1960 — секретар ЦК КПРС. Вступив у конфлікт з найближчим оточенням М.Хрущова, за що був зміщений. У січ.—черв. 1960 — 1-й секретар Ростовського обкому КПРС. З серп. 1960 по берез. 1962 — дир. дизельного з-ду в Пензі (нині місто в РФ). З берез. по черв. 1962 — дир. одного з пензенських наук. ін-тів. З черв. 1962 — пенсіонер союзного значення. На ХIХ і ХХ з’їздах КПРС обирався чл. ЦК КПРС. 1953—55 — канд. у члени президії, 1955—60 — чл. президії ЦК КПРС. На ХVI—ХIХ з’їздах Компартії України обирався чл. ЦК, 1949—57 — чл. політбюро (бюро, президії) ЦК Компартії України. Депутат ВР СРСР 2—5-го скликань, депутат ВР УРСР 3—4-го скликань.

П. у м. Москва.

Літ.: Голубова А. Верность долгу. К 80-летию со дня рождения А. И. Кириченко. «Рабочая газета», 1988, 25 февраля; Шаповал Ю. Син свого часу. До 80-річчя з дня народження О.І.Кириченка. «Радянська Україна», 1988, 25 лют.; Шаповал Ю.І. Злет і падіння Олексія Кириченка. «Під прапором ленінізму», 1990, № 19; Табачник Д.В., Шаповал Ю.І. О.І. Кириченко: штрихи до політичного портрета Першого секретаря ЦК Компартії України в 1953—1957 рр. К., 1990; Шаповал Ю.І. Людина і система. Штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні. К., 1994.

Ю.І. Шаповал.

e-Енциклопедія історії України

   

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 

 

 

 

Хостинг от uCoz