Меню: Особистості - К; Поети; Навчалися у Полтаві 
 Версія для друку   На головну

Кривенко Євген І., (3.02.1912 — 21.02.1960), поет

Десятки поетів писали про красу і принадність Полтави. Але не часто відчуєш таку щиру, гарячу любов до рідного міста, як у творах Євгена Кривенка. «Не могу я слышать без волненья о Полтаве...» — писав він у вірші «Ляля Убийвовк». Полтаві, де поет прожив 17 років, він присвятив багато поезій. Найбільше їх — цілий цикл — у збірці «Мечтьі сбьіваются». І написані вони після відвідання рідного міста в 1952 році.

В архіві покійного краєзнавця Володимира Самуйла зберігся напис автора на книжці «Мечты сбываются»: «На память о совместных прогулках по Полтаве, которые способствовали появленню зтой книги». Володимир Францович розповідав мені, як вони вдвох пройшли тоді по Пушкінській мимо колишнього індустріального технікуму, який у 1931 році закінчив Є. Кривенко, як потім стояли на Панянській горі, вдивляючись у синє Заворскля й новобудови Подолу. Поет був у задумі — здавалося, в його голові вже народжувалися нові поетичні рядки про юність, перше кохання, про улюблене місто:

Юность моя,
Песня моя, слава,
Как ти мне по-новому близка,
Все
Перетерпевшая Полтава,
Ворскла наша,
Милая река...

Повінь почуттів і спогадів, пережитих у Полтаві, розлилась чудесними віршами циклу «Улица юности моей». Ніжні, щирі слова знайшов поет для рідної Ворскли:

Над тобой в раздумье долгом
Я стою в тени ветвей.
Не Днепро ти и не Волга,
Только сердцу всех милей.

Вірш «Гора Панянка» Є. Кривенко присвятив Тамарі Залевській, з якою зустрічався тут в юності. З цієї гори видно Південний вокзал, звідки від’їжджав після закінчення технікуму до Туркменії. Дівчина не прийшла попрощатись, і дороги їх назавжди розійшлись. Через двадцять років поет прийшов на те місце, де чекав колись своє кохання...

На цю тему він написав багато хвилюючих ліричних віршів. «Как дела? В какой ты нынче роли?» (Т. Залевська стала актрисою), «Мачухи», «Зашумели, закачались клены». Всі вони, пройняті прозорим і вразливим смутком, в той же час дихають силою любові до життя, рідного краю, Полтави.

У поезії Євгена Кривенка щасливо поєднались ніжність і проникливість Єсеніна з могутніми ритмами Маяковського, якого він слухав у Полтаві. Поет сам говорив, що нема долі кращої, як

Душой быть нежным и певучим,
Неукротимым, как они.
Чтоб жить, трудиться не впустую,
Чтоб цветом цвесть, огнем гореть
И землю так любить родную,
Чтоб за нее лишь умереть.

Свою любов втілював він у кожне слово. Вона пульсує й у віршах, присвячених історичному минулому («Среди редутов полтавских», «Герой Полтави» та ін.) Звичайно ж, ці вірші писалися в дусі сфальсифікованої історії того часу.

Є. І. Кривенко прийшов у літературу з багатим життєвим досвідом. Йому було що сказати і сказати по-своєму. Але не все, що хотів, виспівав до кінця: тяжка хвороба передчасно обірвала пісню. Роки, що минули після смерті поета, не зістарили кращі вірші його поетичних збірок «Иду к тебе» (1956), «Радость моя, Украина» (1957), «Ласточки летают высоко» (1960), «Станция Мечта» (1961), «Стихотворения и поэмы» (1965). Писав він і прозу — повісті «Ночной сигнал» (1959), «Там, где была тишина» (1960, 1973, 1982), «Наша Любушка» (1962).

Рідній Полтаві поет і письменник Євген Кривенко віддав своє любляче серце.

http://www.pollitra.pi.net.ua

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 Полтава. Історична довідка