Юрій Михайлович Коцюбинський
|
|
Меню: Особистості - К;
Державні діячі;
Політичні діячі;
Репресовані; Військові діячі |
|
Коцюбинський Юрій Михайлович — Коцюбинський Юрій Михайлович — (25.ХІ/7.ХІІ.1896, Вінниця - 8.111.1937, Київ) — державний, політичний і військовий діяч, дипломат. Син
відомого українського письменника [М.
М. Коцюбинського - Т.Б.].
Невдовзі після народження сина сім'я
переїхала до Чернігова. Освіту здобув у
Чернігівській гімназії. 17-річним увійшов до
соціалістичного гуртка молоді, пропагував
марксистську літературу. Восени 1916
р.
мобілізований до царської армії, закінчив
Одеську школу прапорщиків, службу проходив
у 180-му піхотному запасному полку в
Петрограді. В 1917
р. — член Військової
організації при столичному комітеті РСДРП (б) і Петроградського
РВК, комісар Семенівського гвардійського
резервного полку. Під час більшовицького
перевороту охороняв із загоном матросів
міст, до якого мала підійти «Аврора». Згодом
на чолі зведеного загону червоногвардійців
брав участь у придушенні виступу
Керенського-Краснова. Займав посади
коменданта Московсько-Нарвського району,
заступника головного комісара військово-навчальних
закладів республіки. В останні дні 1917
р. за
вказівкою голови ВЦВК Я. Свердлова
терміново виїхав на Україну, щоб увійти до
складу харківського радянського уряду.
Одержав пост заступника, потім в. о.
народного секретаря військових справ. В
обозі М. Муравйова дістався Києва. На другий
день штурму столиці призначений
номінальним головкомом радянськими
військами на Україні. Під прикриттям імені
Ю. Коцюбинського українців убивали за «петлюрівську»
мову, вишиту «націоналістичну» сорочку, за
портрет Т. Шевченка у домівці. Письменник і
політичний діяч С. Єфремов надрукував у «Новій
раді» «Лист без конверта» до Ю.
Коцюбинського, в якому звинуватив його у
кривавих злочинах проти власного народу. З відкритого листа
С. Єфремова до Ю.
Коцюбинського (січень 1918
р.): «Десять
днів мільйонове місто беззбройних та
беззахисних дітей, жінок і мирної
людности
конає в смертельному жаху. Я знав і любив
Вашого батька... Але я, не вагаючись, кажу:
яке щастя, що він помер, як добре, що очі його
не бачили й вуха не чули, як син
Коцюбинського бомбардує красу землі нашої
й кладе в домовину молоду українську волю!» Проте «юний фанатик комуни» і
далі вірив, що велика справа «червоної
України» варта тисяч людських життів і
продовжував боротьбу за наближення
світлого майбутнього. З квітня 1918 р. він — член оргбюро по
скликанню 1 з'їзду КП(б)У, член
Всеукраїнського ВРК, з листопада — член
Тимчасового робітничо-селянського уряду
України. В січні-червні 1919
р. —
член РВС Українського фронту, з серпня —
голова Чернігівського губвиконкому,
секретар губкому КП(б)У. Делегат VIII з'їзду
РКП(б). У березні 1919 — березні 1920 рр.
перебував на керівній роботі в
Полтавському губвиконкомі й губкомі КП(б)У,
в липні—грудні 1919 p. — член Зафронтового
бюро ЦК КП(б)У. В лютому 1919р. одружився з
донькою відомої революціонерки Є. Бош —
Ольгою. З 1920 р.
—
на дипломатичній роботі: представник
Радянської України у Відні (1921—1922 pp.),
перший радник повпредства
СССР в
Австрії (1925—1926 pp.), радник повпредства СССР в Польщі (1927—1930
pp.).
З 1930 p.
заступник наркома землеробства, з 1933 p. — заступник голови, з 1934
p.
—
голова Держплану і заступник голови РНК УССР. На
III, XI, XII
з'їздах КП(б)У обирався членом
ЦК,
у 1919, 1934 рр. входив до Оргбюро ЦК. Член Всеукраїнського ЦВК.
У 1925—1927 рр. примикав до троцькістської
опозиції, проте у 1928 р. офіційно покаявся.
Незважаючи на це каяття, у листопаді 1934 р.,
під час чергової партійної чистки, був
знятий з усіх посад як «гнилий ліберальний
елемент», який притупив пильність і
безпосередньо потурав дворушництву
троцькістів. Намагаючись довести
безпідставність звинувачень, подався «за
правдою» до Москви. Там у лютому 1935
р.
був заарештований і засуджений до 5 років
заслання у Західному Сибіру. В жовтні 1936
р.
перевезений до Києва, звинувачений у
керівництві контрреволюційною
організацією «український троцькістський
центр» і після 15-хвилинного розгляду справи
розстріляний у Лук'янівській тюрмі. Син
Олег став доктором технічних наук, фахівцем
у галузі верстатобудування.
П.
Христюк: «...фактично
вів війну проти Центральної Ради
головнокомандуючий російського
совітського війська Муравйов, який був
дійсно головнокомандуючим і мав військо, а
Юр. Коцюбинський (секретар військових справ)
не мав ніякого війська, ніяких апаратів і ніякого
впливу на військові події і був тільки
українською етикеткою на Муравйовському
багнеті...». Білоусько
О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Дивись: http://www.mankurty.com/imperia/?tag=kocyubinskij
Посилання на сторінку/ссылки на страницу: Губернський військово-революційний комітет (Губвійськревком)
|
