Меню: Особистості - К; Імена на карті; Письменники
 Версія для друку   На головну

Кобилянська Ольга Юліанівна [Кобилянская Ольга Юлиановна] (1863—1942) — українська письменниця.

Народилась у м. Гурі-Гуморі на Буковині (тепер територія Румунії) у сім'ї дрібного службовця. Більшу частину життя провела в Чернівцях, де й померла. Найвизначніші твори: повісті «Земля» (1902), «Ніоба», «Через кладку» (обидві 1905), «В неділю рано зілля копала...» (1909) та ін. Спілкувалася з багатьма українськими письменниками, зокрема з Лесею Українкою. У кінці травня 1899 р., повертаючись з Німеччини на Україну, вона запросила Кобилянську на Полтавщину. Зустріч відбулася влітку 1899 р. в Гадячі, у «Зеленому Гаю», на березі Псла. Під враженням перебування на Полтавщині Кобилянська написала 27 липня 1900 р. поезію в прозі «Там звізди пробивались». Згодом письменниці листувалися, у 1903 р. Леся Українка запрошувала Кобилянську на відкриття пам'ятника І. П. Котляревському у Полтаві.

Ім'ям О.Ю. Кобилянської названо провулок.

Полтавщина: Енциклопедичний довідник
(За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992), стор. 358

Кобилянська Ольга Юліанівна (27.11.1863 - 21.3.1942) - видатна українська письменниця.

Н. у м. Гура-Гумора на Буковині (тепер м. Гура-Гуморулуй, Румунія). 31891 жила у Чернівцях. Закінчила чотирикласну німецьку школу. Подальшу освіту здобула самотужки. Вихована під впливом німецької культури, перші літературні спроби зробила на німецькій мові -«Гортенза, або Картина з життя однієї дівчини» (1880),«Долячи воля» (1883)таін. Національний світогляд письменниці формувався під впливом творів Т. Шевченка та І. Франка, безпосереднього знайомства з О. Маковеєм, С. Окуневскрю, Н. Кобринською. В 1899 здійснила подорож у Наддніпрянську Україну, де познайомилася з М.Лисенком, М. Старицьким, Лесею Українкою. В дальших творах, написаних українською мовою («Людина», 1894, «Improrntuphantasie», 1894; «Valse melancholigue», 1894; «Він і Вона», 1895; «Царівна», 1896; «Що я любив», 1896; «Некультурна», 1897; «Покора», 1898; «Ніоба», 1905та ін.), К. порушує проблеми жіночої емансипації, формує культ сильної жіночої особистості «аристократичного характеру». Тему життя буковинських селян К. змалювала в оповіданнях «У св. Івана» (1890), «Банк рустикальний» (1895), «На полях» (1898) та особливо яскраво - в одному з найкращихтворів світової літератури про селянство - психологічній повісті «Земля» (1902). У повісті «У неділюрано зілля копала...» (написана за мотивами української народної пісні «Ой не ходи, Грицю», 1909) у філософському плані розкрито тему краси людських почуттів, великого кохання і людської гідності. Протягом 1915-23 К. написала ряд антивоєнних оповідань - «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Сниться» ( 1917), «Зійшов з розуму» (1929) та ін. Значний вплив на творчість К. мали ідеї імпресіонізму та неоромантизму. В 1920-30-х рр. створила низку оповідань з народного життя («Вовчиха», 1923; «Але Господь мовчить», 1927 та ін.). Померла у Чернівцях. У 1944 відкрито літературно-меморіальний музей письменниці у Чернівцях та в с. Димці (тепер Глибоцького р-ну Чернівецької обл.), де довгий час жила К.

Ольга Юліанівна Кобилянська (27.11.1863 — 21.03.1942)

Краєм лагідної краси називала Леся Українка Полтавщину, особливо околиці Гадяча, де з 1893 по 1906 рік проводила літні місяці. В оточенні цієї краси написала вона немало прекрасних творів. Тут у неї гостювали художники і письменники, серед яких була і Ольга Кобилянська, одна з талановитих письменниць української літератури.

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася на Буковині, у місті Гура-Гумора (тепер Гура-Гуморулуй на терені Румунії). Більшу частину життя вона провела в Чернівцях, де й померла. Найвизначніші твори письменниці: «Земля» (1901), «Ніоба» (1904), «В неділю рано зілля копала» (1906), «Через кладку» (1912). В оповіданнях і новелах «У св. Івана», «Банк рустикальний» (обидві 1895), «За готар» (1903) та інших показано розорення селянства, його темноту, безправ’я. Для Кобилянської характерне опоетизування духовних поривань багатьох її героїв. Повістю «Земля» вона засвідчила любов до селянина, знання його душі. В інших творах показала цілісні образи жінок-інтелігенток. Одним із кращих творів пізнішого часу є «Вовчиха» (1923), що перегукується з «Землею».

Талант Ольги Кобилянської привернув увагу Лесі Українки ще на початку 90-х років. Познайомившись особисто, вони подружили, підтримували листовний зв’язок. Леся Українка намагалась виводити її з вузького «чернівецького оточення» на широкий демократичний шлях, познайомила з письменниками Наддніпрянщини.

20 травня 1899 року Лариса Петрівна пише своїй подрузі з Берліна, що сподівається скоро зустрітися з нею в Києві або на Полтавщині: «Літом я маю побувати близенько міста Гадяча, в Полтавській губернії, на хуторі моєї матері. Гадяч — се рідне місто родини Драгоманових...». Накидаючи далі в листі шляхові орієнтири з Києва, Леся Українка переконує Кобилянську, що «їхати туди варто, бо там побачили б Ви справжні центрально-українські села і типи, та й околиця, хоч певне не така гарна, як Ваша зелена Буковина, та все ж є в ній багато лагідної краси». Запрошення було настільки теплим і дружнім, що Ольга Юліанівна вирішила поїхати.

Після операції в Берліні Л. Українка повертається на Полтавщину, в Гадяч. Можна собі уявити, яким святом була для обох письменниць зустріч на березі Псла. Ніхто не заважав наговоритись, вдосталь намилуватись мальовничими околицями Гадяча, широким виднокраєм з Драгомановської гори («Після кам’яного Берліна я вмію се шанувати», — хвалилась Лариса Петрівна своїй гості). Розмови точилися навколо літератури, історії України, життя народу. В оточенні Лесі Українки, Олени Пчілки та їх рідні Ольга Кобилянська провела кілька щасливих днів погідного літа 1899 року.

Перебування в Гадячі справило на Кобилянську сильне враження. Під впливом спостережень і розмов вона написала 27 липня 1900 року поезію в прозі «Там, де звізди пробивались» (перша публікація — в «Буковинському православному календарі» за 1901 рік). У цьому творі окреслюється знайомий полтавський пейзаж. Але вражає не це, а той оптимістичний настрій, яким пройнято весь твір Кобилянської.

Далеко до сходу сонця?
— Недалеко!

Зрозуміло, що в цих словах ідеться про близький прихід нового життя.

Запрошувала Леся Українка свою подругу на Полтавщину й влітку 1903 року, коли Полтава готувалася до відкриття пам’ятника Іванові Котляревському. Ольга Юліанівна не змогла приїхати на це свято, хоч на ньому були представники Буковини, в колі яких Л. Українка згадувала свою щиру подругу.

Влітку 1903 року Леся Українка в Гадячі працювала на замовлення видавництва «Донская речь» над перекладом творів Івана Франка на російську мову. Тоді ж прийшла їй думка познайомити російських читачів з творчістю О. Кобилянської. 19 червня 1903 року Лариса Петрівна запитує Ольгу Юліанівну, чи можна взятись за переклад її повісті «Земля». Кобилянська погодилась на переклад, але хвороба і несприятливі умови життя не дозволили Л. Українці здійснити цей намір.

1940 року у Чернівцях побував письменник з Полтавщини Дмитро Косарик. У розмові з ним Ольга Кобилянська згадувала Зелений Гай біля Гадяча, де зустрічалася з Лесею Українкою і милувалась полтавською природою.

http://www.pollitra.pi.net.ua

Посилання на сторінку/ссылка на страницу: