Меню: Особистості - І; Поети; Репресовані 
 Версія для друку   На головну

Івченко Михайло Євдокимович (1890—1939), поет.

Народився в с. Никонівка Прилуцького повіту (нині Срібнянський район Чернігівської обл.) в сім'ї селянина. Про свій родовід письменник згодом напише так у своїх спогадах: «Батьки мої походять із козаків, із тих недобитків давньої гетьманщини, що по всіх змаганнях тихо посіли собі сотнями на землі хліборобствувати». І, немов віщуючи грядущі звинувачення, відповість своїм запопадливим опонентам: «Деякі спритні критики з цього дрібного факту хотіли б зразу залучити мене до куркулів. Але мені доведеться їх прикро розчарувати. В батька мого було 9 десятин землі на 9 душ родини. Отже, як не мудруй, а далі звичайнісінького середняка не дістанешся».

Закінчив церковноприходську, потім учительську школу. За розповсюдження нелегальної літератури потрапив під нагляд поліції. 1907 р. виїхав на Кавказ. У Ставрополі-Кавказькому працював у редакції місцевої газети, у статистичному бюро. Тут розпочав літературну діяльність, надрукувавши новелу «їх було троє» в газеті «Кубанський край» (1910). Згодом переїхав на Україну, екстерном закінчив Московську землеробську школу, після чого поступив на службу в Полтавське земство.

Учасник світової війни. На початку 20-х років редагував сільськогосподарські журнали в Харкові та Києві. Входив до літературних об'єднань «Музагет», Аспис, був помітним учасником літературних дискусій. Та після 1925 р. відійшов від активного громадського життя і зосередився на творчій роботі.

Окремими виданнями вийшли збірки оповідань та повістей «Шуми весняні» (1919) «Імлистою рікою» (1926), «Порваною дорогою» (1926), «Землі дзвонять» (1928), роман «Робітні сили» (1929). У журналах опубліковані п'єса «Повідь» та повість «У сонячнім колі» (1929). Лірик-імпресіоніст за своїм творчим спрямуванням, Михайло Івченко зосереджувався в основному на проблемі взаємин людини і природи, пошуку гармонії людської душі і навколишнього світу.

У вересні 1929 року письменника було заарештовано. В архіві М. Івченка збереглися нотатки дружини, теж письменниці, Людмили Коваленко-Івченко: «Прийшли з трусом по 12 год. 14/IX, а пішли, забравши М. Є., о 4 годині ранку 15/ІХ. Сидів у бупрі на Лук'янівці... 17/ІХ мала з ним перше побачення... 30/ХІ мала друге побачення, й того ж таки вечора його перевезено до Харкова... 18/ХІІ вперше прокурор Крайній сказав мені, що його звинувачують за участь в контрреволюційній організації Союз визволення України... 21/11 вручили акт звинувачення, за яким М. Є. інкримінується стаття 54 "...»

Отже, М. Івченко в громаді 45 науковців, педагогів, священнослужителів, письменників потрапив до числа підсудних по сфальсифікованому процесу СВУ, що відбувся в Харкові з 9 березня по 19 квітня 1930 р. Під психологічним тиском на попередньому слідстві письменник «зізнався»: «Я виражав антирадянські ідеї, і в деяких творах є в мене націоналістичні моменти й ідеї». Погодився також із висновком суду, що літературну діяльність він використав як «трибуну для проведення антирадянської агітації, зокрема для запровадження ідей СВУ».

Та навіть за таких умов у вироку суду в справі Спілки визволення України було зазначено: «Вважати присуд Івченкові за умовний». Його в числі дев'яти підсудних було звільнено з-під варти, встановивши іспитовий термін у три роки.

Але, переживши сильну психологічну депресію, письменник довго не міг повернутися до творчості. Та й узявшись за перо, нічого не зміг опублікувати з написаного. В його архіві залишилися рукописи оповідань, повісті, кіносценарію, роману, спогадів, подорожніх нотаток. А ще — переклади. Зокрема, улюбленого Рабіндраната Тагора, з яким листувався в середині 20-х років.

1934 р. після розстрілу Г. Косинки, Д. Фальківського, О. Близька, К. Буревія, після арешту Є. Плужника, М. Куліша, В. Підмогильного, В. Поліщука й інших письменників, М. Івченко під приводом лікування виїхав до Москви, а звідти — на Кавказ. Працював у Владикавказі агрономом-економістом на селекційній станції, а з березня 1939 р.— викладачем англійської мови в сільськогосподарському інституті. Влітку того ж року інкогніто приїздив на Україну, побував у рідних на Чернігівщині, перевідав сім'ю у Києві.

19 жовтня 1939 року його брат Філарет, який жив із матір'ю у Никонівці на Чернігівщині, одержав телеграму про раптову смерть Михайла Івченка від зараження сибірською виразкою.

Михайло Івченко реабілітований посмертно.

http://ukrlife.org/main/evshan/martyrolog.htm

Посилання на сторінку/ссылка на страницу: