Петро Федорович Залозний
|
|
Меню: Особистості - З;
Літературо- і мовознавці;
Поети; Письменники |
|
Залозний Петро Федорович (01.01.1866 (20.12.1865) - 08.04.1921) Місце народження Петра Федоровича Залозного, українського письменника і філолога, відомого освітнього діяча — село Рашівка Гадяцького району. У цьому селі знаходиться і його могила. Рідкісний для письменника випадок: народитись і вмерти на одному місці. Народився Петро Федорович у сім’ї козака-хлібороба. У Рашівці ходив до початкової школи, потім закінчив Лубенську гімназію, а 1889 року — історико-філологічний факультет Київського університету. Деякий час учителював по земських школах, зокрема в Прилуках, тоді Полтавської губернії, а в 1897 році перейшов на службу в акциз. Писати літературні твори Залозний почав іще в Лубнах, під час навчання в гімназії. Захоплювався, зокрема, перекладом Вергілієвої «Енеїди» (гекзаметром) та Овідієвих віршів. 1886 року в альманасі «Степ» опублікував перший вірш «Сиротина», виявивши співчуття до простого народу. Наступного року в Києві вийшла збірка ліричних поезій «Русалочка». Від 1888 року друкувався в львівському журналі «Зоря». Його поетичні твори можна зустріти в антологіях «Акорди» (1903), збірнику «Розвага» (1908), «Українська муза» (1908), журналі «Рідний край», що видавався в Полтаві. Крім віршів, писав оповідання, невеликі п’єси (водевіль «На досвітках»), перекладав Лєрмонтова, рецензував різні видання. Реальні картини тяжкого народного життя показав в оповіданнях «Свічечка», «Діти»; писав також про трагізм тогочасної інтелігенції («Студент», «Проти хвилі») тощо. Залозний відчув на собі дужий вплив Шевченка. Один із ранніх віршів, присвячених Кобзареві, має назву «Наша Слава» (1889; журнал «Зоря»). В ньому — оцінка Шевченка як «борця непохитного», що поліг за волю родимого краю». «Народ його вислав за себе боротися з кривдою злою». Як колись Шевченко провіщав вічну славу Котляревському, так поет із Полтавщини висловлює впевненість, що слава Шевченка «не згине ніколи, ніколи». А 1906 року в журналі «Рідний край» Залозний умістив вірш’«Тарасові...» за підписом «Петро», і за це журнал було конфісковано. Інший вірш, присвячений Т. Г. Шевченкові, «Як сонця весняного промінь...» вміщено в збірнику «Вінок Т. Шевченкові» (Одеса, 1912). У Полтаві Залозний видав збірочку «Дві казки дітям». Петро Залозний був послідовним захисником рідної мови, її дослідником і пропагандистом. 1906 року в полтавській друкарні Г. Маркевича вийшла його «Коротка граматика української мови», що відіграла позитивну роль у нормуванні української граматичної термінології. Згодом доповнена і поширена (вже в двох частинах) ця праця видавалася в 1913, 1917 та 1918 роках як «Початкова граматика української мови». Після революції П. Ф. Залозний продовжував літературно-наукову і громадську працю, зокрема виступав з лекціями перед населенням Полтави, Гадяча, Пирятина, Прилук. Він поділяв світогляд передових українських діячів свого часу — Миколи Лисенка, Олени Пчілки, Михайла Старицького, Панаса Мирного та ін. Відомий український мовознавець Михайло Жовтобрюх назвав П. Залозного «відданим народові» діячем.
Посилання на сторінку/ссылка на страницу:
|