Павло Гнатович Житецький
|
|
Меню: Особистості - Ж;
Літературо- і мовознавці;
Освітяни; Навчалися у Полтаві |
|
Житецький Павло Гнатович (4.01.1837 (23.12.1836) — 18(5).03.1911), філолог, педагог, громадський діяч. Микола Лисенко назвав його «гросмейстером від філології». А Сергій Єфремов так писав про Житецького: «Видатний український вчений. Разом з тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, який болів її болями, хто на собі відчув до певної міри її гірку долю... Його особистість, погляди і діяльність заслуговують якнайширшої популярності». Перший історик української літературної мови, Павло Гнатович написав близько 30 праць, якісно новаторських і таких, що визначали дальший шлях розвитку української лінгвістики. Серед них, зокрема: «Енеїда» Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури XVIII ст.», «Нарис літературної історії української мови в XVII ст.», «Про українські народні думи» та ін. Видатний внесок П. Т. Житецького в Шевченкіану. Свого часу без нього не відбувався жодний захід, пов’язаний з виданням творів поета та вшануванням його пам’яті. Він консультував з питань орфографії празьке видання «Кобзаря» у двох томах (1876), підштовхнув А. Козачковського до написання спогадів про зустрічі з Т. Г. Шевченком, виступав на днях пам’яті поета, даючи оцінку його творчості. П. Житецького було обрано дійсним членом Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. З 1908 року — доктор філології. Павло Житецький народився в Кременчуці в сім’ї священика. Вчився в Полтавській духовній семінарії, а потім у Київській духовній академії та Київському університеті, який закінчив 1864 року. Відтак читав курс російської мови і літератури в середніх і вищих закладах України та Росії. В 1880 — 1882 роках викладав у Петербурзькому університеті, потім повернувся до Києва, де раніше йому було відмовлено в кафедрі. За видатні заслуги в галузі філології Петербурзька Академія наук у 1898 році обрала П. Г. Житецького своїм членом-кореспондентом. Незадовго до смерті й Київський університет визнав його гідним докторського ступеня гоноріс кауза, але, як писав С. Єфремов, «було вже пізно: сили пішли на боротьбу з житейськими незгодами». В 1903 — 1911 роках Павло Гнатович був почесним членом Полтавської ученої Архівної комісії. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі. П. Г. Житецький розпочав свій літературний шлях 1862 року в журналі «Основа». Він автор численних праць з історії літератури, мови, фольклору. Крім згаданих, написав: «Опис Пересопницького рукопису» (1876), «Про мову і поетичний стиль народних малоросійських дум» (1892), «Нариси з історії поезії» (1898), «Енеїда» І. П. Котляревського й найдавніший список її» (окреме видання 1900 року вийшло з посвятою м. Полтаві) та ін. Ці праці є видатним внеском в українську науку і культуру. Сучасники вважали, що як наукова величина П. Г. Житецький був використаний не повністю. Але широко розгорнувся його талант вихователя, «учителя вчителів», зокрема під час роботи в Колегії Павла Галагана. 1912 року в «Щорічнику» цього закладу С. Єфремов писав: «Його учні зберігали пам’ять про нього, як про світлого «учителя життя», який «заклав перші ростки свідомого ставлення до науки і життя». Восени 1986 року в Полтаві (в приміщенні педінституту) відбулася наукова конференція з нагоди 150-річчя П. Г. Житецького. Її учасниками були відомі вчені-мовознавці А. Бурячок, М. Жовтобрюх, В. Чабаненко, В. Плачинда (автор монографії «Павло Гнатович Житецький», 1987) та ін.
Посилання на сторінку/ссылка на страницу:
|
