Козак татарського походження. Служив сотником реєстрового Переяславського полку. З початком виступу Б. Хмельницького забезпечив його успіх. 24 квітня/4 травня 1648 р. разом з черкаським сотником Б. Товпигою очолив повстання реєстровців у Кам'яному Затоні. Обраний на козацькій раді старшим, привів повстанців до табору Б. Хмельницького. Став одним із найближчих і найвпливовіших сподвижників гетьмана. Виконував важливі дипломатичні місії: очолював українське посольство у Стамбулі 1648 р., яке уклало союз із Портою; був послом до волоського господаря В. Лупула у вересні 1650 р., домігшися укладення вигідного для України договору. Мав репутацію непримиренного ворога магнатів. Брав участь у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовим і Берестечком. Після полонення татарами Б. Хмельницького під тиском козаків взяв провід над військом (2—9 липня 1651 р.), але не виявляв особливої енергії, чекаючи звороту гетьмана або інструкцій від нього. Не наважуючись вести наступальні бої, головну увагу звертав на укріплення табору. Врешті був заміщений М. Гладким. У польських реляціях про Берестецьку битву проголошувався вбитим або полоненим, насправді ж вийшов із оточення, пробившись до Б. Хмельницького в Паволоч.

Під кінець життя Богдана поступово відійшов на другий план (можливо, причиною тому була сварка полковника з гетьманом, що сталася влітку 1654 р.). За І. Виговського утримав пернач кропивенського полковника, але зрадив гетьмана, увійшовши в спілку з давнім знайомим і соратником М. Пушкарем. Підчас битви під Полтавою змовники намагалися захопити І. Виговського живцем, але той утік. За деяким свідченнями, розлючений М. Пушкар звинуватив спільника у зраді і вбив його. Принаймні ім'я Ф. Джалалія відтоді зникає з джерел.