Леонід Іванович Глібов
|
|
Меню: Особистості - Г;
Імена на карті;
Журналісти;
Поети; Навчалися у Полтаві |
|
Глібов Леонід Іванович (1827-1893) - український байкар, поет, журналіст. Народився у с. Веселому Подолі (тепер Семенівського р-ну) в сім'ї управителя маєтку поміщиків Родзянок. Дитинство і юність провів у с. Горбах (тепер Глобинського р-ну). Навчався у 1840-1847 рр. у 1-й Полтавській гімназії, у 1849-1855 рр. - у Ніжинському юридичному ліцеї. З 1856 р. вчителював у с. Чорний Острів на Поділлі, з 1858 р. - у Чернігівській гімназії. Водночас (1861-1863) видавав і редагував тижневик "Черниговский листок". У 1863 р. за друкування "неблагонадійних" матеріалів, зв'язок з членами організації "Земля і воля" був увільнений з посад редактора і вчителя і змушений виїхати в Ніжин. У 1867 р. добився повернення до Чернігова, де до кінця життя завідував земською друкарнею. На громадську і літературну діяльність Глібова мали вплив дружні взаємини з членом Кирило-Мефодіївського товариства О. Марковичем, революційними діячами І. Андрущенком, М. Кибальчичем. Перша збірка під назвою "Стихотворения" вийшла у 1847 р. у Полтаві. З поч. 50-х рр. став писати українською мовою (вірші "У степу", "Моя веснянка", "Над Дніпром"). Започаткував жанр віршованого фейлетону, звертався до жанру вірша-роздуму. У 1863 р. видав у Києві першу збірку байок. Друга й третя (1872 і 1882 рр.) закріпили за ним славу видатного байкаря. Здобув визнання і як дитячий письменник. Вірші "Журба", "Вечір", "Пісня" стали популярними піснями і романсами. Помер і похований у Чернігові. Іменем Глібова названо вулицю у Полтаві. Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
Глібов
Леонід Іванович
(21.02/5.03.1827,
с. Веселий Поділ Хорольського повіту, тепер
Семенівського району — 29.10/10.11.1893, Чернігів)
- поет, журналіст, громадський діяч. Народився
в сім'ї управителя веселоподільського
маєтку поміщиків Родзянків. Дитинство і
юність провів у с. Горби Кременчуцького
повіту, тепер Глобинського району, куди
перевели служити батька. Початкову освіту
здобув вдома. В 1840—1847 рр. навчався в
Полтавській гімназії, в 1849—1855 р. —
у Ніжинському юридичному ліцеї. Коротко
вчителював у гімназії містечка Чорний
Острів на Поділлі. З 1858 р. викладав історію і
географію в Чернігівській класичній
чоловічій гімназії. Був активним членом
місцевої Громади, брав участь в організації
недільних шкіл, виданні книжок для народу,
редагував прогресивний тижневик «Черниговский
листок» (1861 — 1863
pp.).
За це в 1863
p.
був
звільнений з роботи і підданий під
поліційний нагляд. Виїхав до Ніжина, де
мешкав у будинку тестя. В
1867 р.
повернувся до Чернігова, до кінця життя
завідував земською друкарнею. Першу збірку
—
«Стихотворения Леонида Глебова» — видав ще в гімназичні роки у Полтаві в
1847
р. На
поч. 1850-х рр. став писати українською мовою.
Створив ряд віршів-елегій. Знаменита поезія
1859
р. «Журба»
(«Стоїть гора високая...»), покладена на
музику М. Лисенком,
перетворилася на народну пісню. Протягом
1863—1882 рр. видрукував у Києві три збірки
байок; загалом написав понад 100 творів цього
жанру. Беручи мандрівні байкарські сюжети,
митець надавав їм українського забарвлення.
Багатство мови й легкість діалогу зробили
глібовські байки популярною лектурою в
школі. Доживав віку немічним сліпцем. Білоусько О.А.,
Мирошниченко В.І. Нова історія Полтавщини.
Глібов Леонід Іванович (21.02(5.03).1827 — 29.10(10.11).1893) Глібов. Це ім’я пам’ятне кожному з дитячих років. Бо це ж той самий дідусь Кенир, що сипав, мов з чарівної торби, своїми казками, пісеньками та прислів’ями. Скільки радощів приносив він дітям! У шкільні роки ми вивчали дотепні байки Глібова. Одночасно вчилися живої української мови. Потім слух полонила журлива пісня «Стоїть гора високая», слова якої теж, виявилось, належать йому. Такого поета не можна було не полюбити на все життя! Леонід Глібов народився 5 березня 1827 року у Веселому Подолі (тепер Семенівського району), але дитинство його минуло в селі Горбах, (тепер Глобинського району) поруч з батьківщиною Миколи Лисенка — Гриньками. Багато років тому внучка великого байкаря Наталія Олександрівна (тепер уже покійна) показувала мені місце, на якому була колись садиба Глібових. Тільки побувши на тому клаптику землі, я зрозумів, звідки у поета ота глибока туга за степовим простором. Недавно довелося знову їхати через Горби, і диво: серце моє завмерло в солодкій млості, коли з вікна автобуса майнула переді мною «Глібовщина». Неначе то були мої рідні місця! Забриніли напівзабуті вірші його степових етюдів: Небо ясне, степ, як море, У Горбах Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень. Мати розповідала йому про батька і сина Гоголів, з якими була знайома. З дитинства він чув переказ, як Пушкін зупинявся у Горбах і читав «Евгения Онегина»... Звідси в 1840 році батько одвіз хлопця в Полтавську гімназію. А вже в 1841 році Глібов написав свій перший вірш «Сон». Похвала учителя російської словесності заохотила писати далі. 1847 року в Полтаві виходить з друку його перша збірка російських віршів. Але вже десь із 14 — 15 років у ньому зрів український поет. Вирішальним чинником у цьому процесі став «Кобзар» Шевченка, який потрапив до його рук дуже рано. Навчаючись у Полтаві, Глібов зустрівся з поетом О. Чужбинським і захопився його віршами. Все це привернуло чутливе серце юнака до української мови і рідного письменства. Відтоді поет не кидав пера протягом 40 літ.
Реалізм Л. І. Глібова найбільше проявився в байкарській творчості. «Глібов, обік Гребінки, найкращий український байкопис», — засвідчував Іван Франко. У своїх кращих творах поет показав типові явища сучасності, висміяв суспільні вади. Покріпаченому селянству, а пізніше трудовому народу віддав він своє співчуття і симпатії. Його байкарська творчість викривала несправедливість у судах, хабарництво і казнокрадство чиновників, картала прислужництво, «правду чесала». Саме байками Глібов найближче стояв до народу. Пройняті любов’ю до простої людини, вони були «головним титулом заслуги сего талановитого поета» (І. Франко). Чимало зробив Л. І. Глібов і для українського культурного поступу. У Чернігові, де поет прожив більшу частку свого життя, він заснував «Товариство, кохаюче рідну мову». Учасники його ставили перші українські вистави та популярні «живі картини». Не отримуючи й п’ятдесяти карбованців платні на місяць, Глібов за власні кошти видавав двотижневик «Чернігівський листок» російською і українською мовами. В. Самійленко 1893 року писав про Глібова: «Працюючи, не знав ти зради; із шляху певного тебе не відхилив ні острах, ні життя принади». У цих словах підкреслено головне в творчості Л. Глібова: любов до рідного українського народу, відданість йому до кінця. За п’ять днів до смерті поет написав останню байку «Огонь і Гай» з думою про «молодіж любую, надію нашу, квіти» — про дітей. Вся творчість Л. Глібова є неоціненним набутком передової культури українського народу. Пам’ять про видатного байкаря Леоніда Глібова залишається у свідомості нових поколінь. Він є і буде улюбленим поетом українського народу. 1957 року у Веселому Подолі було відкрито пам’ятник Глібову. Його спорудили на свої кошти вдячні нащадки — селяни місцевої артілі. З високого постаменту дивиться поет у широкий рідний степ, немов промовляючи: Там ясная зоря, як радість привітала, Петро Ротач, „Колоски з літературної ниви”
Посилання на сторінку/ссылка на страницу:
|
