Василь Миколайович Верховинець
|
|
Меню: Особистості - В;
Імена на карті;
Репресовані; Музиканти;
Етнографи;
Освітяни |
|
Верховинець (справжнє прізвище - Костів) Василь Миколайович (1880-1938) - український композитор, хореограф, диригент, етнограф, педагог. Народився у с. Старому Мізині (тепер Івано-Франківської обл.). У 1922-1938 рр. жив у Полтаві на вул. Гора Марата № 19б, працював у Полтавському інституті народної освіти (1922-1930 рр.), потім - в Інституті соціального виховання (1930-1932 рр.). У Полтаві заснував у 1918 р. хорову капелу, у 1930 р. - ансамбль "Жінхоранс". З 1920 р. очолював клуб їм. С.М. Кірова. У 1938 р. репресований. Автор першого українського посібника з хореографії «Теорія українського народного танку» (1919), етнографічного запису "Весілля в с. Шпиченці" (1912), збірника дитячих ігор з піснями "Весняночка", а також пісень, хорів, романсів, обробок народних пісень. Працював у театрі товариства "Руська бесіда" у Львові (1899-1906), театрі М. Садовського (1906-1919). Записав понад 400 українських народних пісень. На честь В.М. Верховинця у Полтаві названо вулицю і встановлено меморіальну дошку. Полтавщина:
Енциклопедичний довідник Фото - http://who-is-who.com.ua/bookmaket/xxif/7/112.html
Верховинець Василь Миколайович (справжн. — Костів; 5.І.1880, с. Старий Мізунь Долинського пов. Станіславського воєводства, тепер Долинського р-ну Івано-Франківської обл. — 11.IV.1938) — композитор, співак, хореограф, диригент, етнограф, педагог. Народився в бідняцькій сім'ї. До 1924 р. був австро-угорським підданим. У 1899 р. закінчив Самбірську учительську семінарію. Викладав співи у народних школах, працював хористом і актором у театрі товариства «Руська бесіда» у Львові. У 1906 р. на запрошення знаного українського актора М. Садовського перейшов до його театру, працював актором, хормейстером і диригентом. Із 1915 р. працював у театрі І. О. Мар'яненка. Гастролі поєднував із дослідженням народно-пісенної творчості, зібрав понад 400 українських народних пісень. У 1922—1932 рр. у званні професора очолював кафедру мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, водночас керував кількома музичними колективами в Полтаві, Харкові, Києві. У Полтаві заснував хорову капелу і ансамбль «Жінхоранс» (1930 р.). Написав перший український посібник із хореографії «Теорія українського народного танку» (1920 р.), багато хорових творів, пісень та романсів, серед них популярні в радянській Україні: «Грими, грими, могутня пісне», «Більше надії, брати», «Заграй, кобзарю». Видав збірку дитячих ігор з піснями «Весняночка» (1925 р.). Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1936 р.). У 1927 і 1932 рр. заарештовувався у справі СВУ, але за відсутністю доказів був звільнений. Третій арешт прийшовся на час «великого терору» і не залишив жодних надій. За сфабрикованим звинуваченням 10 квітня 1938 р. виїздною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР засуджений до розстрілу як учасник контрреволюційної націоналістичної організації. На фасаді корпусу Полтавського державного педуніверситету В. М. Верховинцю встановлено меморіальну дошку (перша відкрита 1966 р., нова, мідна — в 1982 р.).
О. А. Білоусько, О. П. Ревегук, В. Я. Ревегук.
Дивись - http://uk.wikipedia.org/wiki/Верховинець_Василь_Миколайович http://poltava-repres.narod.ru/statti/reab_ist/muzyka.htm
Посилання на сторінку/ссылка на страницу: Хорова капела ім. Т. Г. Шевченка Товариство українських драматичних артистів
|
